Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 1512/2-158/11
провадження № 61-24380св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року у складі суддів: Погорєлової С. О., Цюри Т. В., Сидоренко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та просила суд визнати удаваним договір дарування 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1 від 19 серпня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В., укладений між ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі доручень від 16 листопада 2006 року, та ОСОБА_4 Визнати, що фактично між ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 561/1000 частини спірної квартири. Визнати, що продаж частки у спільній частковій власності відбулась з порушенням прав переважної покупки співвласника ОСОБА_1 Перевести права та обов`язки покупця 561/1000 частини спірної квартири з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 вартість 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 561/1000 частину квартири АДРЕСА_1 .
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 19 серпня 2009 року між ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких діяла ОСОБА_5 , і ОСОБА_4 . Визнано дійсним договір купівлі-продажу 561/1000 частини вказаної квартири, укладений 19 серпня 2009 року між вказаними сторонами та переведено права та обов`язки покупця 561/1000 частини цієї квартири на ОСОБА_1 і визнано за нею право власності на вказану частину квартири. Видано ОСОБА_4 з депозитного рахунку № НОМЕР_1 територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області грошові кошти в сумі 261 000 гривень. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладений 19 серпня 2009 року договір дарування приховував договір купівлі-продажу спірної 561/1000 частини квартири. Продавці грошові кошти за частину квартири отримали у 2006 році, але нерухомість у фактичне володіння і користування покупців не перейшла. При укладанні договору купівлі-продажу спірної частини квартири переважне право ОСОБА_1 перед іншими покупцями було порушено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції про те, що продавці грошові кошти за частину квартири отримали у 2006 році, а право власності ОСОБА_4 отримав 19 серпня 2009 року за договором дарування, який фактично є договором купівлі-продажу, є безпідставними, оскільки зобов`язання сторін за договором дарування від 09 листопада 2006 року припинились 16 листопада 2006 року. Апеляційний суд зазначив, що доказів передачі грошей за оспорюваним правочином матеріали справи не містять, підстави для визнання правочину удаваним відсутні, позивач була письмово повідомлена про продаж відповідачами своєї частки, проте з пропозиції не скористалася.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив та з`ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, а саме: в описовій частині рішення взагалі не зазначив позицію відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в своїх поясненнях прямо вказували на удаваність договору дарування від 19 серпня 2009 року та на факт отримання грошових коштів безпосередньо від ОСОБА_4 за продану частки у квартирі; судом не встановлено правової природи грошових коштів в розмірі 40 000 доларів США, які не були повернуті подружжю ОСОБА_4 за розірваним договором дарування від 09 листопада 2006 року та дійсного волевиявлення ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 при видачі ними довіреності від 16 листопада 2006 року.
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись нанеправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуальногоправа, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 215 ЦПК України 2004 року в описовій частині рішення взагалі не вказав позицію ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в своїх поясненнях визнавали позов, та відповідно не надав їм правової оцінки. Судом неправильно визначено правовідносини, що дійсно склались між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Оскільки, вона, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 продали подружжю ОСОБА_4 належну їм частину спірної квартири, за продаж якої вони отримали від ОСОБА_4 кошти. Заявник вказувала, що вони не мали наміру дарувати належну їм частку квартири будь-кому, у тому числі і ОСОБА_4 . Довіреності від 16 листопада 2006 року на ім`я ОСОБА_5 були видані ними з метою приховання договору купівлі-продажу. А тому, договір дарування від 19 серпня 2009 року на користь ОСОБА_4, що був укладений ОСОБА_5 за дорученням сім`ї ОСОБА_3 є удаваним, так як він приховував договір купівлі-продажу, який був фактично укладеним між сторонами правочину.
У березні 2017 року ОСОБА_1 направила на адресу суду заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в яких вказувала, що не погоджується з вимогами прохальної частини скарги щодо направлення справи на новий апеляційний розгляд, та вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке слід залишити в силі.
У квітні 2017 року на адресу суду надійшли заперечення на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від представника ОСОБА_4 - адвоката Шиєнка Я. Є., в яких він посилався на безпідставність вказаних касаційних скарг, вважав, що оскаржуване рішення апеляційного суду є обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, а тому просив суд залишити його в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 належала 561/1000 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням ЖКГ виконкому Одеської міської ради 04 листопада 1994 року.
Інша 439/1000 частина цієї ж квартири спільного заселення належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 03 листопада 2006 року.
09 листопада 2006 року між ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В. та зареєстрованого за № 3640, за умовами якого ОСОБА_5 прийняла у дар спірну частину квартири.
З розписки, наданої 09 листопада 2006 року ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2 , вбачається, що останні в присутності свідків отримали від ОСОБА_5 суму в розмірі 40 000 доларів США за належні їм дві кімнати у комунальній квартирі, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16 відмовного матеріалу № 4692).
16 листопада 2006 року між цими ж сторонами укладено договір про розірвання договору дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н.В., відповідно до умов якого правовстановлюючі документи на спірну частину квартири повернуто ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.1 а.с.10).
Цього ж дня ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 склали довіреності, якими уповноважили ОСОБА_5 на продаж за ціною та на умовах за її розсудом належну їм на праві власності спірну частину квартири або дарування вказаної частини квартири на ім`я ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 11-13).
Як вбачається з матеріалів справи, 07 травня 2009 року ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_1 направлено телеграму, у якій останній, у зв`язку з її наміром купити спірну частину квартири, була призначена зустріч для обговорення ціни та часу проведення угоди. Переговори доручено проводити ОСОБА_5 .
На вказану телеграму позивачем 10 травня 2009 року надіслана відповідь, в якій вона зазначала, що її право на придбання частки у спірній квартирі є предметом судового розгляду, а також предметом судового розгляду є законність отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на частину спірної квартири. Водночас зазначивши, що оскільки ОСОБА_3 вводили її неодноразово в оману відносно своїх намірів з питання продажу квартири, тому до вирішення численних судових спорів, проведення будь-яких переговорів вважала недоцільним.
19 серпня 2009 року ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, уклала з ОСОБА_4 договір дарування 561/1000 частини квартири.
Позивач вказувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично уклали договір купівлі-продажу 561/1000 частини спірної квартири і при укладанні цього договору порушили її переважне право перед іншими особами на купівлю частки у спільному майні за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Відповідач ОСОБА_2 у письмовій заяві про визнання позову зазначала, що 561/1000 частину вказаної квартири вона разом з чоловіком і сином продали ОСОБА_4 за 40 000 доларів США, але у зв`язку з наявністю судових спорів щодо порядку користування цією квартирою з дочкою ОСОБА_1 (позивачем) угоду оформили як договір дарування. Після оформлення договору виявилось, що судом на спірну частку квартири накладено арешт, тому договір дарування було розірвано і за пропозицією ріелтора вони (ОСОБА_3) ОСОБА_5 (як покупцю) видали довіреності на відчуження 561/1000 частин квартири, щоб ОСОБА_4 оформили на своє ім`я право власності на придбану частину квартири.