Постанова
Іменем України
25 липня 2019 року
м. Київ
справа № 320/7755/15-ц
провадження № 61-40665 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Комунальна установа "Орловський психоневрологічний інтернат" Запорізької області,
третя особа - виконавчий комітет Світлодолінської сільської ради Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року у складі судді Бахаєва І. М. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С.,
Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи "Орловський психоневрологічний інтернат" Запорізької області (далі КУ "Орловський психоневрологічний інтернат"), третя особа - виконавчий комітет Світлодолінської сільської ради Запорізької області (далі ВК Світлодолінської сільської ради), про припинення лікування та відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що відносно нього здійснювалось примусове лікування та відповідно до призначення Запорізької обласної психіатричної лікарні йому було рекомендовано приймати лікарські препарати "клопіксол" разом із "циклодол". Заміну або альтернативу будь-якого з цих препаратів призначено не було. З огляду на те, що відповідач не має права застосовувати до своїх пацієнтів один з призначених обласною лікарнею препаратів ("циклодол"), у зв`язку з чим лікарем було прийнято рішення про його заміну на аналогічний препарат ("левоком"), згоду на застосування якого він не надавав. Не погоджуючись із призначеним лікуванням, він неодноразово від нього відмовлявся, оскільки після застосування аналогів призначених йому препаратів відчував сильний фізичний біль та перебував у пригніченому стані.
27 березня 2016 року йому стало погано, а тому він був доставлений до обласної лікарні, де йому було надана медична допомога.
Посилаючись на те, що працівниками КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" до нього застосовувалось примусове лікування, яке полягало у застосуванні до нього лікарських препаратів без його згоди, внаслідок чого йому було заподіяно сильне душевне хвилювання та страждання, позивач просив припинити примусове лікування, та стягнути з КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 відмовився від позовних вимог про припинення примусового лікування, оскільки відповідачем воно було припинено добровільно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Закарпатської області від
25 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" на користь
ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у встановленому законом порядку визначний обмежено дієздатним, проживає в КУ "Орловський психоневрологічний інтернат". Комунальною установою "Обласна клінічна психіатрична лікарня" Запорізької обласної ради (далі КУ "Обласна клінічна психіатрична лікарня") ОСОБА_1 було рекомендовано лікування, а саме призначено лікарські препарати: "клопіксол" разом із "циклодол". Позивач неодноразово як письмово так і усно відмовлявся від отримання лікування, відмінного від призначеного обласною лікарнею, однак у березні 2016 року до ОСОБА_1, без його згоди відповідачем було застосовано примусове медичне лікування, яке було відмінне від призначеного обласною лікарнею. Після отриманого лікування позивачу стало погано, він відчував сильний фізичний біль та моральні страждання, внаслідок чого 27 березня 2016 року його було доставлено до обласної лікарні, де була надана необхідна медична допомога. З огляду на порушення КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" при здійсненні лікування ОСОБА_1 норм чинного законодавства України про охорону здоров`я, а саме не отримання відповідачем від позивача добровільної інформованої згоди на медичне втручання, суд першої інстанції дійшов висновку, що протиправними діями відповідача, які полягали у примушуванні позивача до лікування, тобто застосуванні до нього примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_1 було завдано сильного фізичного болю та душевні страждання, а тому суд першої інстанції вважав, що справедливим розміром відшкодування заподіяної йому моральної шкоди є сума 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" задоволено, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від
25 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до рекомендацій КУ "Обласна клінічна психіатрична лікарня" ОСОБА_1 було рекомендовано лікування, а саме призначено лікарські препарати: "клопіксол" разом із "циклодол". Замість ліків - "циклодол" (наркотик) в інтернаті
ОСОБА_1 деякий час зі згоди останнього надавався аналог (замінник) - "левоком", оскільки КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" не є медичною установою та не має дозволу на придбання і застосування препарату "циклодол" (наркотичний засіб). Ураховуючи, що ОСОБА_1 не відмовлявся від прийняття зазначених лікарських препаратів до подачі відповідачу заяви від 29 серпня 2015 року, після чого лікарський препарат "левоком" КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" до позивача не застосовувався, апеляційний суд дійшов висновку, що КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" не порушував права ОСОБА_1, а тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 (сильний фізичний біль, пригнічений стан тощо) та, як наслідок, направлення його
27 березня 2016 року на лікування до КУ "Обласна клінічна психіатрична лікарня", сталося з вини КУ "Орловський психоневрологічний інтернат", зокрема внаслідок застосування замінника лікарського препарату - "левоком".
Апеляційний суд вказав, що предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У вересні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2017 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що він не надавав свою згоду на лікування його лікарським препаратом "левоком", який був застосований відповідачем замість препарату "циклодол". Відсутність у відповідача ліцензії на використання лікарського препарату "циклодол" не означає надання ним згоди на застосування його аналогу. Крім того, відповідач повинен був мати ліцензію й для застосування лікарських препаратів "клопіксол" та "левоком". Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що підставою його позову була відсутність згоди на здійснення лікування лікарськими препаратами "клопіксол" разом із "левоком", внаслідок чого йому було завдано фізичного болю. Також, при дослідженні медичної документації було з`ясовано, що у ній відсутні записи про здійснення його лікування лікарськими препаратами "клопіксол" разом із "левоком" у період з березня 2015 року по вересень 2015 року, тоді як відповідач не заперечував факту його лікування зазначеними препаратами у вказаний період, що свідчить про підробку медичної документації відповідачем.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
20 липня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а тому в іншій частині рішення попередніх інстанцій у касаційному порядку не переглядаються.
Установлено й це вбачається зматеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку визнаний обмежено дієздатним, має діагноз: "шизофренія, проста форма", є інвалідом другої групи з дитинства довічно.
ОСОБА_1 у добровільному порядку проживає в КУ "Орловський психоневрологічний інтернат". Піклувальником йому призначено виконавчий комітет Світлодолінської сільської ради Запорізької області.
Відповідно до пункту 1.1 Положення КУ "Орловський психоневрологічний інтернат" (далі Положення) відповідач є стаціонарною (інтернатною) соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання підопічних, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Інтернат є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Запорізькій обласній раді та за галузевою спрямованістю підвідомчий Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації (пункт 1.3 Положення).
Метою діяльності інтернату є забезпечення належних умов для постійного проживання громадян з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування (пункт 3.1 Положення).