Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа № 185/6994/15-ц
провадження № 61-5606св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: відділ у справах дітей Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпропетровську ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року у складі судді Гаврилова В. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2007 року зареєстрований шлюб між нею та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 .
Зазначала, що протягом семи років проживали як подружжя, вели спільне господарство, займалися вихованням доньки, втім через конфлікти та суперечки, які стали виникати у 2014 році, почали жити окремо та наразі донька проживає з нею в орендованій квартирі у зв`язку з переїздом із м. Донецька.
Вказувала, що подальше сумісне життя та збереження сім`ї неможливе, ОСОБА_2 погрожує викрасти дитину, жодної матеріальної допомоги не утримання доньки не надає, домовленості про добровільну сплату аліментів не досягнуто.
Посилаючись на те, що батько зобов`язаний утримувати дитину, подальше збереження шлюбу буде порушувати її інтереси та інтереси дитини, а остання повинна проживати з матір`ю, тому просила розірвати шлюб, укладений 25 серпня 2007 року між нею та ОСОБА_2 ; змінити її прізвище з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 "; встановити місце проживання дитини разом із матір`ю за місцем проживання матері; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з дня пред`явлення позову у розмірі ј частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: відділ у справах дітей Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, служба у справах дітей Новокодацької районної у
м. Дніпропетровську ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, мотивуючи його тим, що 25 серпня 2007 року між ним та
ОСОБА_8 , зареєстрований шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_4 .
Зазначав, що із січня 2013 року вони разом із донькою проживають окремо
від ОСОБА_1 та протягом тривалого часу донька проживала у батьків по черзі, за попередньою домовленістю.
Вказував, що із січня 2015 року дружина прийняла остаточне рішення покинути родину та пішла проживати до іншого чоловіка та наразі проживає на території Автономної Республіки Крим.
Посилаючись на те, що збереження родини неможливе, донька хоче проживати з ним у м. Одесі, де і проживала протягом деякого часу, а він може та має намір її утримувати, що повністю відповідає інтересам дитини, тому просив розірвати шлюб, зареєстрований 25 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_8 ; визначити місце проживання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ним, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 19 червня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Розірвано шлюб, зареєстрований
25 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, за актовим записом № 988. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 змінено на " ОСОБА_6 ". Визначено місцем проживання ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості первісного позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Розірвано шлюб, зареєстрований 25 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, за актовим записом № 988. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 змінено на " ОСОБА_6 ". Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 19 червня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. У решті позовних вимог
ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ні позивачем, ні відповідачем не надано висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, подання якого при розгляді цього спору є обов`язковим.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції визначив місце проживання дитини разом із матір`ю, посилаючись на принцип статті 6 Декларації прав дитини, яка передбачає неможливість розлучення дитини з матір`ю, зазначаючи, що батьком не надано доказів того, що мати неналежно виконує свої обов`язки щодо виховання дитини, тобто суд фактично керувався презумпцією проживання дитини разом із матір`ю та переклав на батька обов`язок доведення так званих "виняткових обставин". Суди не вжили всіх належних заходів для отримання відповідного висновку органу опіки та піклування, натомість поставили у вину батькові відсутність такого висновку, що по суті є відмовою від належного розгляду та вирішення справи, чим порушено право особи на судовий захист та принцип правової визначеності. Крім того, оскільки дитина не проживала з матір`ю та не перебувала на її утриманні до травня 2016 року, то відповідно суди не мали права присуджувати аліменти на її користь за період із червня 2015 року по травень 2016 року, адже умовою присудження особі аліментів є проживання з нею дитини. Також зазначає, що ця справа містить виключно правову проблему, а тому на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У липні 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_10 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому заявник просив відхилити вказану касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки їх винесено з повним додержанням норм матеріального та процесуального права на підставі допустимих та належних доказів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 01 липня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлені судами обставини
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25 серпня 2007 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області за актовим записом № 988 зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька, ОСОБА_4 .
Сімейні стосунки між сторонами не склалися та із 2014 року вони припинили сімейні відносини, проживають окремо.
Дитина, за домовленістю сторін, проживала по черзі з кожним із батьків.
У 2014 році дитина проживала разом зі обома батьками у місті Ялта.
ОСОБА_2 вважаючи, що ОСОБА_1 та її знайомий негативно впливають на дитину, без узгодження з ОСОБА_1, виїхав з дочкою проживати до м. Запоріжжя, а потім до м. Одеси. Вказаний факт ОСОБА_2 підтвердив у судовому засіданні.
19 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини.
Із липня 2015 року малолітня дитина ОСОБА_2 проживала у м. Одесі. Батьком створювались належні умови проживання дитини.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Після ухвалення заочного рішення суду дитина проживає разом з ОСОБА_1 та знаходяться на її утриманні. Вказаний факт визнаний ОСОБА_2 .
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості первісного позову.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ні позивачем, ні відповідачем не надано висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини та батьків, подання якого при розгляді цього спору є обов`язковим, тому апеляційний суд відмовив у задоволені вимоги як первісного, так і зустрічного позовів про визначення місця проживання дитини.
Проте із указаними висновками судів як першої, так і апеляційної інстанцій у частині вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини не можна погодитися з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Підходи, які застосовує суд, при визначенні місця проживання дитини
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.