Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 367/404/16-ц
провадження № 61-11706св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Литвиненко І. В. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Журби С.О., Коцюрби О.П., Сержанюка А.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезаначеним позовом, який мотивувала тим, що з 07 липня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними було придбано як рухоме так і нерухоме майно. На підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2004 року подружжям було придбано 35/100 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 за спільні кошти подружжя. Право власності на вказаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 . Під час шлюбу вартість спірного будинку із відповідною частиною надвірних будівель значно зросла та збільшилась до 1 113 000 грн. У травні 2015 року подружжям було придбано автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на який також зареєстровано за відповідачем. Оскільки нерухоме майно та автомобіль придбавалися під час шлюбу за спільні кошти подружжя, вказане майно є спільною сумісною власністю як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 . Незважаючи на це, без погодження з позивачем 03 листопада 2015 року ОСОБА_2 відчужив за договором купівлі-продажу вказаний автомобіль ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 не погоджувався з вимогами позивача здійснити поділ їх спільного майна. Позивач просила суд визнати 35/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності, в порядку поділу спільного майна визнати за нею право власності на 1/2 від вказаного нерухомого майна; визнати укладений 03 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу автомобіля недійсним, в порядку поділу спільного авто стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію 1/2 частини автомобіля у розмірі 199 350 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року у складі судді Оладько С. І. позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано 35/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 35/400 частин будинку АДРЕСА_1 як на частку у спільному сумісному майні подружжя. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Toyota Land Cruiser", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (нині д.н НОМЕР_2 ), укладений 03 листопада 2015 року з ОСОБА_3 Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що об`єктом спільної сумісної власності сторін, що підлягає поділу, є не 35/100, а 35/200 частин будинку, оскільки ОСОБА_2 в купівлю вищевказаної частини будинку було вкладено особисті кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої власності квартири АДРЕСА_2, в розмірі 12 500 грн. Щодо поділу автомобіля, то суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, відмовив у стягненні грошової компенсації, зазначивши, що грошові кошти, отримані від його продажу, були витрачені відповідачем на потреби сім`ї.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Визнано 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 35/200 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Toyota Land Cruiser", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 03 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частини у праві власності на автомобіль у розмірі 199 350 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з відсутності доказів на підтвердження вкладення відповідачем коштів, отриманих від продажу належної на йому праві власності квартири на придбання частини спірного будинку, а тому дійшов висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є не 35/200, а 35/100 частин, які підлягають поділу в рівних частках. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу із стягненням з відповідача на користь позивача вартості 1/2 його частини, апеляційний суд виходив з того, що відповідач розпорядився автомобілем, який є об`єктом права спільної сумісної власності, без згоди позивача, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 65 СК України із стягненням грошової компенсації відповідно до статті 71 СК України з урахуванням звіту про оцінку майна від 17 грудня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції було мотивоване тим, що позивач не заперечувала, що грошові кошти на придбання спірної частини будинку складалися, в тому числі кошти від продажу квартири, належної на праві власності відповідачу у розмірі 12 500 гривень, а також спільних коштів подружжя у розмірі 11 700 гривень, що відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України є обставинами, які не підлягають доказуванню, а тому висновок апеляційного суду про визнання 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини будинку на підставі частини першої статті 70 СК України є передчасним. Також висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля від 03 листопада 2015 року був помилковим у зв`язку із тим, що суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року (справа № 6-7цс15), яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України 2004 року є обов`язковою для усіх судів України.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року - скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 35/200 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель за АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Toyota Land Cruiser", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 03 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частини у праві власності на автомобіль "Toyota Land Cruiser", 2000 року випуску, у розмірі 199 350 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції було мотивоване тим, що статтею 178 ЦПК України 2004 року, передбачено право сторони відмовитися за певних випадків від висловленого нею визнання обставин справи. Серед таких підстав для відмови від визнання обставин є помилка. З представленої до суду заяви позивача вбачається, що посилання позовної заяви на використання при придбанні під час шлюбу спірного житлового будинку коштів від продажу належної відповідачу квартири, є помилковими. Позивач при складанні позовної заяви повідомила свого представника, що під час шлюбу ОСОБА_2 була продана належна йому квартира. Не заперечувала вона такого факту й на час розгляду справи. В той же час вказані кошти були використані на інші потреби та не використовувались для придбання житла. Не зрозумівши це, представником позивача помилково було зазначено про те, що кошти від реалізації такого майна були використані при придбанні спірного нерухомого майна. Оскільки такі відомості не відповідають дійсності та були зазначені в позовній заяві помилково, позивач подала заяву про відмову від визнання нею даної обставини. У відповідності до положень частини третьої статті 178 ЦПК України 2004 року у разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Зважаючи на викладене, судом було прийнято відмову позивача від визнання нею тієї обставини, що для придбання спірного житла були використані кошти, отримані від реалізації належної відповідачу квартири. За таких умов наведена позиція підлягає доведенню в загальному порядку. На зазначену обставину та необхідність представлення доказів на підтвердження такої позиції відповідача апеляційним судом було звернуто увагу представника ОСОБА_2 та надано їй можливість надати такі докази, чого, однак, зроблено не було, належні та допустимі докази з цього приводу представлені не були.
В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 доводив, що придбання більшої частини спірного житла відбулося за рахунок коштів, отриманих від реалізації належної йому на праві особистої приватної власності квартири. В той же час належних та допустимих доказів щодо використання при придбанні частини будинку з надвірними спорудами саме тих коштів, які були отримані від реалізації власного майна відповідача, в ході розгляду справи до суду представлено не було.
Таким чином, враховуючи презумпцію спільності майна подружжя та недоведеність позиції відповідача ОСОБА_2, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість позиції позивача щодо того, що 35/100 спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Суд апеляційної інстанції також знайшов підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля "Toyota Land Cruiser", укладеного 03 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що вказаний автомобіль було придбано під час шлюбу позивача та відповідача. За таких умов вказаний автомобіль був спільною сумісною власністю обох з подружжя. 03 листопада 2015 року ОСОБА_2 відчужив зазначене авто ОСОБА_3, а тому у відповідності до положень частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями частини 4 статті 369 ЦК України встановлено визнання недійсним правочину щодо розпорядження спільним майном, вчиненого одним із співвласників без отримання на це повноважень від інших співвласників та зазначав, що дані норми є чіткими та не допускають двозначного трактування їх змісту, відтак підстави для незастосування таких положень в даному випадку у суду відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано тієї обставини, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до норм статті 178 ЦПК України 2004 року, прийнята апеляційним судом відмова від визнання обставин недопустима на стадії апеляційного розгляду справи, так як відповідно до приписів згаданої вище статті відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом якщо сторона, яка відмовляється доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.
Заявник звертав увагу на те, що позивач вказувала, що з огляду на різницю в ціні квартири і частини будинку, відповідач не міг придбати частину будинку лише за свої особисті кошти, отримані від продажу успадкованої ним квартири без її фінансової допомоги як дружини. ОСОБА_1 порівнювала інвентаризаційну вартість будинку станом на час придбання, зазначену в договорі купівлі-продажу, та ринкову вартість станом на час розгляду справи при чому доказів ринкової вартості будинку на час придбання не надала. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила всі обставини, вказані нею в позовній заяві, пояснила, що на придбання 35/100 частин будинку крім особистих коштів чоловіка (12500 грн) ними були витрачені спільні кошти (11700 грн). Ці обставини повністю визнав відповідач. Спору з даного приводу в суді першої інстанції не було.
Крім того заявник зазначав, що в судовому засіданні було встановлено, що у спірній частині будинку не було проведено переобладнань, не було здійснено добудов. У спірній частині будинку проводився поточний ремонт, проте доказів його вартості суду не надано, таким чином, відсутні докази істотного збільшення вартості майна в період шлюбу.
ОСОБА_2 вказував на те, що вирішуючи питання про стягнення компенсації за 1/2 частину автомобіля, апеляційний суд не звернув увагу на ту обставину, що позивачем не було надано доказів на підтвердження його дійсної ринкової вартості, натомість взяв до уваги звіт про оцінку майна, яким визначено приблизну ринкову вартість автомобіля.
Підсумовуючи викладене у касаційній скарзі заявник зазначав, що законом заборонено позивачеві відмовлятись від визнання обставин, змінювати предмет та підстави позову в судовому засіданні апеляційної інстанції, а апеляційний суд не вправі був приймати такі зміни до уваги.
Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
ОСОБА_1 в поданих запереченнях на касаційну скаргу зазначала, що внаслідок помилки в діях її представника, який зробив хибні висновки щодо придбання спірного будинку за кошти відповідача отримані від продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири в місті Києві, оскільки в даному випадку факт продажу одним із подружжя своєї особистої власності перед купівлею будинку не може бути доказом того, що саме ці кошти отримані одним з подружжя були використані для придбання спірного майна, оскільки ці кошти були витрачені подружжям на інші особисті потреби. Представник ОСОБА_1 зробив хибний висновок та озвучив його у суді першої інстанції, про те, що кошти отримані відповідачем від продажу квартири в місті Києві були використані останнім при купівлі будинку в місті Ірпінь, така інформація представнику ніколи не доводилась.
Позивач зазначала, що після аналізу судового рішення їй стала зрозуміла помилковість позиції її представника та не відповідність її фактичним обставинам справи, тому при апеляційному розгляді у відповідності до положень статті 178 ЦПК України 2004 року нею було подано відмову від визнання даних обставин. При доведенні у суді в загальному порядку обставин придбання спірного житлового будинку, апеляційним судом було запропоновано відповідачеві і його представнику надати докази використання саме коштів відповідача на придбання спірного будинку. Однак, ні відповідач, ні його представник доказів з цього приводу суду не представили, у зв`язку з чим суд прийняв рішення про недоведеність посилань відповідача на його участь в купівлі спірного майна за рахунок особистих коштів і не прийняв їх до уваги при постановленні рішення.
Позиція відповідача щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при визнанні недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, який було укладено відповідачем потайки від позивача та без його згоди, повністю спростовується обґрунтуваннями суду, які в повному обсязі викладені в рішенні від 13 квітня 2017 року.
ОСОБА_1 в поданих запереченнях зазначила, що суд апеляційної інстанції постановив правомірне і обґрунтоване нормами права рішення по суті майнового спору та просила відмовити ОСОБА_2 у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року по справі № 367/404/16-ц без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ірпінського міського суду Київської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
01 березня 2018 року справу № 367/404/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 липня 2000 року по 15 березня 2016 року.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 18 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 35/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 18 грудня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Запісочною О. А. та зареєстрованому в реєстрі за № 1-6611, в користування покупця перейшли приміщення житлового будинку та надвірні будівлі: веранда площею 9, 6 кв. м; веранда площею 6, 1 кв. м; житлова кімната площею 10, 7 кв. м; житлова кімната площею 15, 9 кв. м; житлова кімната площею 5, 9 кв. м; житлова кімната площею 9, 6 кв. м, ванна площею 3, 9 кв. м; кухня площею 8, 9 кв. м; комора площею 1, 1 кв. м; два сараї площею: 6, 85 кв. м та 2, 49 кв. м; два навіси площею 5, 9 кв. м та 3, 6 кв. м; туалет; погріб; свердловина; колодязь; дві зливні ями; частина огорожі. Договір купівлі-продажу зареєстровано в Державному реєстрі правочинів від 21 грудня 2004 року за № 381179. Право власності відповідача ОСОБА_2 на нерухоме майно зареєстровано Ірпінським бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 2192512 від 23 грудня 2004 року.
В травні 2015 року сторони придбали автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_3, який було зареєстровано за ОСОБА_2
03 листопада 2015 року відповідач без згоди позивача продав автомобіль ОСОБА_3 за 140 000 грн. Згідно з Довідкою-рахунком серії ААЕ 428388 транспортний засіб - автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", кузов № НОМЕР_3, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 та йому присвоєно державний номерний знак НОМЕР_2 .
На час укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07 липня 2000 року шлюбу, відповідач мав на праві власності 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської райдержадміністрації м. Києва 13 червня 1994 року. Інша 1/2 частка вказаної квартири належала матері відповідача.
Після смерті матері відповідач ОСОБА_2 прийняв у спадщину 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_2, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченим державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т. В. 27 листопада 2003 року за реєстровим номером 4-2104.
10 вересня 2004 року ОСОБА_2 продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 за 12 500 грн, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. 10 вересня 2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 10833.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає не в повній мірі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. У частині третій цієї статті передбачалося, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), визначають обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України) відповідно до частин 2 та 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту) незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").