Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 295/11790/16-ц
провадження № 61-23232св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюк Владислав Сергійович,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В. С. (далі - уповноважена особа), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16 грудня 2013 року між ним та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений договір № 300937/38567/24-13 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі "золоті", відповідно до пункту 1.1 якого банк відкрив депозитний рахунок у банківському металі (золоті), а позивач вніс на цей рахунок банківський метал загальною вагою 216,50 грам або 6,96 тройських унцій металу на строк з 16 грудня 2013 року до 16 грудня 2015 року. Після спливу вказаного строку ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вклад позивачу не повернуло. Згодом він дізнався, що постановою Правління Національного банку України (далі - Правління НБУ) від 17 грудня 2015 року за № 898 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", прийнято рішення про ліквідацію банку та виплату коштів вкладникам зазначеного банку. 06 січня 2016 року позивач звернувся із заявою до Фонду з проханням виплатити йому гарантовану суму відшкодування за вкладом, проте, листом від 03 лютого 2016 року йому відмовлено, мотивуючи тим, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи, що полягає у невнесені його до реєстру вкладників ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування і у невиплаті цієї суми та внести його до реєстру вкладників ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування та виплатити йому цю суму.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2017 рокупозов задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду Валендюка В. С., що полягає у невнесенні ОСОБА_1 до реєстру вкладників ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Ухвалено внести ОСОБА_1 до реєстру вкладників ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування та виплати.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позбавлення прав позивача на отримання в дату повернення вкладу, визначену договором, належних йому на праві власності грошових коштів, є порушенням його права на мирне володіння своїм майном.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Право позивача на отримання вкладу у банківських металах реалізується в порядку черговості, яка визначена статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому відсутні підстави для внесення ОСОБА_1 до реєстру вкладників ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що пункт 10 частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не має застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення депозитного договору будь-яких обмежень у зазначеному законі щодо відшкодування коштів за вкладами у банківських металах у разі ліквідації банку не було.
У запереченнях на касаційну скаргу Фонд та уповноважена особа Фонду Валендюк В. С. просили відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.
Відповідно до частин першої, третьої статті 15 ЦПК України 2004 року (кореспондується з частиною першою статті 19 ЦПК України) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV, далі - КАС України 2005 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.