Постанова
Іменем України
29 липня 2019 року
м. Київ
справа № 629/1166/16-ц
провадження № 61-25051св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство охорони здоров`я України,Державна санітарно-епідеміологічна служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Піддубного Р. М., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України про стягнення недорахованої вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, на які працівник має право при звільненні згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством та моральної шкоди.
В обґрунтування позовний вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 01 серпня 1996 року по 29 грудня 2012 року вона працювала в Державному закладі "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці" (далі - ДЗ "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці") на різних посадах.
Наказом виконуючого обов`язки ДЗ "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці" від 29 грудня 2012 року № 107-К її було звільнено у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проте під час звільнення їй виплатили не в повному обсязі належні їй суми, через неправильний розрахунок.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня
2013 року з відповідачів на її користь була стягнута компенсація у розмірі
8 678,24 грн, проте зазначена сума грошових коштів менша від суми яка підлягає стягненню на її користь за її розрахунком. Крім того, під час звільнення їй не виплачена в повному обсязі вихідна допомога.
Посилаючись на наведене та на те, що не донарахуванням належних до сплати сум їй була завдана моральна шкода, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати незаконними та такими що порушують її права дії відповідачів щодо не донарахування їй компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, стягнути з відповідачів на її користь компенсацію за невикористані відпустки, а саме різницю суми з врахуванням 39 днів невикористаної відпустки у розмірі 3 087,53 грн, недорахованої вихідної допомоги при звільненні у розмірі 73,86 грн, а також стягнути з відповідачів на її користь 130 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня
2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства охорони здоров`я України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України на користь ОСОБА_1 3 087,53 грн в рахунок оплати компенсації за невикористану відпустку за 39 днів, невиплачену вихідну допомогу у розмірі 73,86 грн та 8 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що
оскільки органом управління майном Державного закладу "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці" є Міністерство охорони здоров`я України, про що свідчить наказ Міністерства охорони здоров`я України від 21вересня 2012 року № 176-о, а отже відповідно до вимог статей 235, 240-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) саме Міністерство охорони здоров`я України та Державна санітарно-епідеміологічна служба України зобов`язані виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку та невиплачену вихідну допомогу.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України задоволено частково. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до акта приймання-передачі цілісного майнового комплексу
ДЗ "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці", все майно було передано до ДУ "Харківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України". За таких обставин, Міністерство охорони здоров`я України не є установою, яка відповідає за боргами Державного закладу "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці".
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказує на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відповідальності Міністерства охорони здоров`я України за борговими зобов`язаннями ДЗ "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці", оскільки пунктом 3.8 наказу Міністерства охорони здоров`я України
від 21 вересня 2012 року №176-о, на якій посилається апеляційний суд, лише передбачено, що здійснюється заходи щодо передачі основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, заборгованостей та документів юридичних осіб на баланс Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби України відповідної території або відповідного виду транспорту за актом прийому-передачі, проте доказів того, що такі заходи були реалізовані відповідачем не надано.
Також апеляційним судом порушено норми процесуального права щодо форми та змісту судового рішення. Так, апеляційним судом змінено рішення суду першої інстанції, скасовано його у відповідній частині, проте судом постановлена ухвала, а не ухвалено рішення, як того вимагають норми процесуального кодексу.
Крім того, постановляючи ухвалу суд апеляційної інстанції керувався нормами, якими передбачено повноваження апеляційного суду щодо відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції, натомість апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, скасувавши його в части часткового задоволення вимог до Міністерства охорони здоров`я України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року провадження № 61-25051ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судами встановлено, що з 01 серпня 1996 року по 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 працювала в ДЗ "Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці" на різних посадах, а саме: лікарем з гігієни харчування, лікарем з загальної гігієни, завідуючою санітарно-гігієнічним відділом санітарно-епідеміологічної станції з обов`язками юриста, що підтверджується записами, зробленими в її трудовій книжці.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 21 вересня 2012 року № 176-о "Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України" було ліквідовано