Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 490/11334/15-ц
провадження № 61-24712 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2016 року у складі судді Гуденко О. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від
21 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З. Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 про визнаннязаповіту недійсним та визнання права власності на квартиру.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 1988 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 10 лютого 2005 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповідав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму сину - ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Зазначала, що у зв`язку з алкогольною залежністю, ОСОБА_3 на момент складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій, а тому його волевиявлення не було вільним та не відповідало його дійсній волі.
Крім того, протягом 2005-2009 років у спірній квартиру за кошти, виручені від продажу належної їй квартири АДРЕСА_2, було проведено капітальний ремонт, унаслідок чого істотно збільшилася її вартість, а тому вона має право на отримання у власність половини спірного нерухомого майна.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1, з урахування уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 10 лютого
2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І. В., та визнати за нею право власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності, визначених статтею 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, зокрема, судово-психіатричною експертизою не встановлено, що на момент складання заповіту - 10 лютого 2005 року, ОСОБА_3 страждав на психічний розлад, Зазначене також спростовується матеріалами справи, відповідно до яких померлий безперервно з 2004 по 2015 роки працював оператором котельні ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій Миколаївської області у опалювальний період.
Зважаючи на те, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частку квартири у порядку поділу майна подружжя, суд першої інстанції, з урахуваннями предмету та підстав заявлених вимог, виходив із необгрунтованості посилань позивача на те, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, як такої, що за своєю вартістю істотно збільшилася за рахунок грошових коштів ОСОБА_1 .
Оскільки позивач заявила вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку загальних положень спадкування за законом, а не на обовʼязкову частку у спадщині, відсутні підстави для визнання за нею права на обов`язкову частку у спадщині.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 на упередженість судді суду першої інстанції при розгляді справи, зазначивши, що заявлений судді відвід було вирішено відповідно до вимог статей 20, 24 ЦПК України.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2017 року, і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на неповне з`ясування судами обставини справи, зокрема суди не урахували покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо алкогольної залежності ОСОБА_3, та здійснення позивачем за власний рахунок ремонтних робіт у спірній квартирі, що призвело до істотного збільшення її вартості, а також не надали належної оцінки висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 червня 2016 року № 258 у сукупності з іншими наявними у справі доказами.
Посилання суду на неодноразове роз`яснення їй права на визнання права на обов`язкову частку у спадщині є незрозумілим, оскільки таке право є захищене частиною четвертою статті 1257 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Крім того вказувала на упередженість та необ`єктивне ставлення судді першої інстанції Гуденко О. А., що стало підставою для відводу судді з наведених підстав.
Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
15 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, 1/2 якої була набута ним у власність внаслідок приватизації державного житлового фонду, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15 липня 1993 року, виданим Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду, інша 1/2 частина належала йому у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 29 жовтня 2004 року, виданим Першою Миколаївською державною нотаріальною контрою Миколаївської області.