Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
місто Київ
справа № 299/396/17
провадження № 61-26562св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, який діє в своїх та інтересах ОСОБА_3,
треті особи: Орган опіки та піклування при Виноградівській районній державній адміністрації, приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світлана Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року у складі судді Трагнюк В. Р. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання договорів дарування недійсними.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у 2012 році між ним та ОСОБА_2 укладено декілька договорів позики, за яким ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68 000, 00 євро, що підтверджується відповідними розписками від 22 серпня 2012 року, 12 вересня 2012 року, 11 жовтня 2012 року, 23 листопада 2012 року, 23 листопада 2012 року і 07 грудня 2012 року. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 в добровільному порядку не виконував, у зв`язку із чим у червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення суми позики. 18 січня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області постановлено рішення у справі № 373/1522/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 792 520, 00 грн та 3 648, 20 грн судових витрат, на підставі якого видано відповідний виконавчий лист. 05 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Під час виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 177, 3 кв. м, на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7429 своєму неповнолітньому сину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 113 га, на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7430. Вважає, що зазначені договори дарування порушують його права, оскільки унеможливлюють повернення суми позики та виконання судового рішення від 18 січня 2016 року у справі № 373/1522/15-ц, так як ОСОБА_2, діючи умисно і свідомо, намагався уникнути цивільно-правової конфіскації, а відтак, зазначені договори є фіктивними правочинами, у зв`язку із чим на підставі статті 234 ЦК України є недійсними.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_2 проти позову заперечив, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувалось тим, що після укладення оспорюваних правочинів відповідне нерухоме майно було зареєстровано за обдарованою особою ОСОБА_3 . Суди визнали безпідставними посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року за № 6-1873цс16, позаяк обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається. Суди дійшли висновку, що оспорювані договори укладено задовго до ухвалення рішення Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області про стягнення коштів з ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_1 пред`являв до ОСОБА_2 претензії (вимоги) щодо виконання зобов`язань за договорами позову. Посилання заявника на те, що оспорювані правочини укладено з метою уникнення ОСОБА_2 виконання своїх зобов`язань за договорами позики не підтверджено належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суди не звернули увагу на те, що оспорювані позивачем договори укладені відповідачем після настання строку виконання зобов`язань із повернення позики. Також зазначив, що, враховуючи, що відповідно до положень законодавства батьки продовжують фактичне управління майном, належним малолітній дитині, то незалежно від того, що юридично майно відчужене на користь малолітнього сина, воно фактично перебуває у володінні відповідача. Відчуження спірного майна на користь малолітнього родича у період, коли настав термін виконання зобов`язання, свідчить про небажання настання реальних наслідків відчуження квартири, а мало на меті лише унеможливлення задоволення вимог кредитора за рахунок майна боржника.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2012 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено декілька договорів позики, за умовами яких ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68 000, 00 євро, що підтверджується відповідними розписками від 22 серпня 2012 року, 12 вересня 2012 року, 11 жовтня 2012 року, 23 листопада 2012 року, 23 листопада 2012 року, 07 грудня 2012 року із строками виконання не пізніше червня 2013 року.
Боргові зобов`язання позичальником у зазначені строки виконані не були.
ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 177, 30 кв. м, житловою площею 87, 50 кв. м, на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7429, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. та передав його у дар малолітньому сину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1, площею 0, 113 га, кадастровий номер НОМЕР_1 на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7430, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. та передав його у дар малолітньому сину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18 січня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 373/1522/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 792 520, 00 грн та 3 648, 20 грн судових витрат.
10 березня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист у справі № 373/1522/15-ц.
05 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.