Постанова
Іменем України
29 липня 2019 року
м. Київ
справа № 756/4960/15-ц
провадження № 61-26549св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року у складі суді Камбулова Д. Г. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03 травня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романюк О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1543. 06 червня 2014 року сторонами укладений договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романюк О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1778.
Відповідно до вказаних договорів він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 500 000,00 грн на строк із 23 травня по 01 липня 2014 року.
Крім того, у рахунок забезпечення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики між сторонами також укладений договір іпотеки квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2, як іпотекодавець, передала йому, як іпотекодержателю, квартиру АДРЕСА_1 .
11 березня 2015 року між ним та ОСОБА_2 підписаний договір про розірвання договору позики від 23 травня 2014 року та розірвання договору іпотеки від 23 травня 2014 року. Вказаний договір укладений між сторонами у зв`язку повним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань, яке фактично відбулося 11 березня 2015 року, тобто у день підписання вказаного договору.
Таким чином, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, своєчасно не повернув суму позики, а тому він має право на стягнення із відповідача боргу.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь суму боргу за договором позики від 23 травня 2014 року у розмірі 748 116,43 грн, яка складається з інфляційних втрат у розмірі 537 500,00 грн, трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 51 986,30 грн, пені у розмірі 158 630,13 грн, а також судові витрати у справі.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 23 травня 2014 року у розмірі 748 116,43 грн, яка складається з інфляційних втрат у розмірі 537 500,00 грн, трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 51 986,30 грн, а також пені у розмірі 158 630,13 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором позики, у зв`язку із чим відповідно до статей 625, 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач має право вимагати від нього сплати суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та процентів від суми позики.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року в частині стягнення пені у розмірі 158 630,13 грн скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. У частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на статтю 1048 ЦК України, у зв`язку із чим абзац другий резолютивної частини рішення викладено у новій редакції: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 537 500,43 грн, три проценти річних у розмірі 51 986,30 грн та 3 775,00 грн на відшкодування судового збору, а всього 593 261,73 грн. У решті рішення суду залишено без змін.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначав, що відсутні підстави для стягнення із відповідача пені, місцевий суд помилково послався на положення статті 1048 ЦК України, оскільки вказана норма не стосується пені та передбачає одержання кредитором процентів за користування позикою. При цьому відсутні також підстави для стягнення із відповідача процентів за користування позикою, оскільки сторони в укладеному договорі позики від 23 травня 2014 року погодили, що сума позики надана без сплати відсотків за користування грошовими коштами.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників
У липні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 рокута рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних, інфляційних втрат, судового збору та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що зобов`язання сплатити інфляційні втрати та три проценти річних виникає у боржника лише у разі наявності відповідної вимоги кредитора, заявленої ним під час сплати суми боргу. Судами не встановлено коли саме позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату суми боргу із урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних, чи звертався він взагалі із такою вимогою. Крім цього, апеляційним судом неправильно проведено розподіл судових витрат між сторонами.
У серпні 2017 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, уяких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.