ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2019 року
Київ
справа №807/85/18
адміністративне провадження №К/9901/10612/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №807/85/18
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, ухвалене суддею Гаврилком С.Є.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів: Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
08 лютого 2018 року позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, звернулися в суд з адміністративним позовом до відповідачів - Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (відповідач-1), Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (відповідач-2) та просили визнати протиправною бездіяльність Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області щодо неоформлення ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; зобов`язати Міжгірський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області та Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІ, без внесення будь-яких даних про неї і її батьків до ЄДДР, в т.ч. без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР) та без використання будь-яких засобів ЄДДР; відповідно до ст. 371 КАС України для забезпечення реалізації порушених прав допустити рішення до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог зазначають, що позивачі по досягненні дитиною 16-річного віку звернулися до Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області із заявою про оформлення та видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Проте листом, відповідач відмовив у наданні дитині такого паспорта, мотивуючи, що оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки. Зазначають, що за релігійними переконаннями не бажають оформляти дочці паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, оскільки картка містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких позивач відмовляється. Вважають, що відповідач порушує права та інтереси їх доньки, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. Відмова відповідача у видачі паспорта у формі книжечки грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси дитини. Тому, просять зобов`язати відповідача розглянути питання стосовно оформлення та видачі їхній неповнолітній дочці, паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міжгірський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області діяв у спосіб, що визначений законодавством України та в межах своїх повноважень, оскільки на день звернення позивачів із заявою довільної форми, без надання встановленого переліку документів (додатків до заяви) до Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області були відсутні правові підстави для видачі неповнолітній ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
15 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .
У касаційній скарзі скаржники просять скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 29 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Зокрема представники позивача зазначили, що з огляду на чинне на сьогодні правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, але й у формі паспортної книжечки. Заявники вважають, що позбавлення їх доньки права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним і за відсутності встановлених Законом № 5492-VI підстав (частина сьома статті 16) відповідач не має права відмовити у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки. З урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 та встановлених у справі обставин, скаржник просила скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 29 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі №807/85/18.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 23 липня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмово провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
07 травня 2019 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач-1 посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Звертає увагу на те, що відповідачі не прийняли жодного рішення про відмову чи видачу неповнолітньому паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки та не навели будь-яких правових підстав для відмови у проведенні такого оформлення. Відповідачі лише листами повідомили заявника про те, що паспорт громадянина України по досягненню відповідного віку видається виключно у формі картки, починаючи з 01 січня 2016 року.
Від Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
20 грудня 2017 року неповнолітня ОСОБА_3 та її законні представники (батько та мати) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області із заявою, відповідно до якої просили: оформити та видати ОСОБА_3 паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки, відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 р.№ 2503-ХІІ, без застосування Єдиного державного демографічного реєстру, крім того просили не передавати персональні дані ОСОБА_3 до Єдиного державного демографічного реєстру і не присвоювати їй УЕЗР або будь які інші ідентифікатори особи. Облік вести виключно за іменем, прізвищем і по-батькові, тобто раніше встановленими формами. Копію свідоцтва про народження і дві фотокартки для оформлення паспорта у формі книжечки позивачем не було надано, однак в заяві вказано, що такі будуть подані у разі позитивної відповіді на заяву.
Міжгірським районним сектором Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області листом роз`яснено позивачам те, що діючим законодавством передбачено виготовлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина".
Листом Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області позивачів було повідомлено, що для оформлення та видачу паспорта громадянина України їм необхідно звернутися особисто до територіального підрозділу міграційної служби за місцем проживання. Разом з тим, позивачам було роз`яснено порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у відповідності до чинного законодавства.
Вважаючи бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області та Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області протиправними, позивачі в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулися з даним адміністративним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до статті 3 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" законодавство України про свободу совісті та релігійні організації в Україні" (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI, в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України") суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.