Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 521/14384/16-ц
провадження № 61-26180св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтне-будівельне управління "Південне"
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного
суду Одеської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Кононенко Н. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремонтне-будівельне управління "Південне" (далі - ТОВ "РБУ "Південне"), про стягнення безпідставно набутих коштів.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 грудня 2012 року він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 65 000,00 євро для гарантування оплати за рахунок бюджетних коштів проведення ремонтних робіт у приміщенні школи
м. Теплодар Одеської області. Зазначені ремонті роботи виконувались у період з березня по квітень 2013 року ТОВ "Паритет" як субпідрядником за замовленням третьої особиТОВ "РБУ "Південне". На підтвердження отримання грошових коштів у розмірі 65 000,00 євро ОСОБА_2 написав йому розписку.
Посилаючись на те, що відповідач повернув лише частину грошових коштів у розмірі 29 500,00 євро, а залишок суми станом на час подачі позову не повернув, позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 35 500,00 євро, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 500,00 євро, що еквівалентно 984 447,94 грн за офіційним курсом, встановленим Національним Банком України на 13 грудня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт отримання відповідачем грошових коштів та складання ним розписки не свідчить про існування між сторонами у справі договірних зобов`язань, а тому залишок коштів у розмірі 35 500,00 євро підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті. При цьому суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, посилаючись на нетривалий час, що минув між закінчення строку позовної давності та пред`явленням позову до суду, у зв`язку із чим відмовив відповідачу у застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, строк позовної давності для пред`явлення позивачем зазначених вище вимог сплив 13 травня 2016 року, тобто через три роки з моменту повернення відповідачем частини суми, зазначеної у розписці.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом у серпні 2016 року, то він пропустив строк позовної давності, а заяви на поновлення строку, як і доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, позивачем до суду не подано. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не застосував до вимог ОСОБА_1 наслідків пропуску строку позовної давності, заявлених відповідачем у справі, помилково посилаючись на нетривалий час, що минув між закінченням строку позовної давності та пред`явленням позову до суду.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, зазначивши про його сплив 13 травня 2016 року, не звернувши увагу про вимогу позивача щодо повернення спірної суми, яка була направлена відповідачу 29 травня 2014 року, а тому відповідно до вимог статті 530 ЦК України, строк позовної давності слід обчислювати з моменту невиконання відповідачем зазначеної вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року провадження № 61-26180ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.
Судами встановлено, що 29 грудня 2012 року в рахунок робіт, що виконуються на об`єкті Теплодарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Теплодарської міської ради, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 65 000,00 євро, що підтверджується розпискою відповідача.
Договір підряду на виконання будь-яких робіт на зазначеному об`єкті між сторонами у справі як фізичними особами не укладався.
З тексту розписки відповідача вбачається, що 13 травня 2013 року він повернув позивачу частину грошових коштів у розмірі 29 500,00 євро.
З зазначеним вище позовом ОСОБА_5 звернувся у серпні 2016 року.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) цевідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.