Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
м. Київ
справа № 367/6893/16ц
провадження № 61-20661св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 листопада 2016 року у складі судді Оладько С. І. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Березовенка Р. В., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України (далі - Мінекології), Національний природний парк "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський"), про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Посилався на такі обставини.
Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2224/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 " затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 виданий державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2 ) площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Надалі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 грудня 2010 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1, якому виданий державний акт серії НОМЕР_3 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2014 року за позовом прокурора міста Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2224/25-5 та державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданий на ім`я ОСОБА_2 .
Цим рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.
Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі статей 116, 122, частини першої статті 155, пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.
Зазначені обставини для цієї справи є преюдиціальними, а саме, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.
Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд".
Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до вказаного Указу Президента розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.
У той же час за інформацією КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14 липня 2014 року № 472 та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03 липня 2015 року № А143/180, земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_4, відповідно до картосхеми, відноситься до 113 кварталу території, перспективної для створення Святошинсько-Білічанської філії НПП "Голосїївський" попереднього функціонального зонування.
Таким чином, спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський".
До прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.
Спірна земельна ділянка знаходилася на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.
Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з часів УРСР. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились у 1945, 1946, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.
З урахуванням інформації ВО "Укрдержліспроект" спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.
З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги пункту 12 "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), остання і після прийняття нового ЗК України продовжувала перебувати у державній власності, а отже, селищна рада не мала права нею розпоряджатись.
З огляду на те, що на цей час спірна земельна ділянка належить до лісових земель та розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду, її розпорядником є Кабінет Міністрів України.
Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідач у справі зобов`язаний був знати та мав передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.
Обставини, за яких ОСОБА_1 придбав спірну земельну ділянку, виключають добросовісність останнього, та надають підстави витребувати у нього ділянку в порядку статті 388 ЦК України за будь-яких умов.
Посилаючись на викладене, прокурор просиввитребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 75924,42 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року, у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння. Оскільки позивач не надав суду доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено протилежне, суд вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У серпні 2017 року прокурор звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої і апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим,що суди дійшли помилкового висновку про встановлення в іншій судовій справі факту не входження спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Передбачене частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року звільнення від доказування не має абсолютного характеру, визнання і відображення будь-якого факту в рішенні суду є думкою суду в кожній конкретній справі і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Суди, у порушення вимог статей 10, 57, 59, 61, 64, 179, 212, 213 ЦПК України 2004 року, не врахували, що за наявною в матеріалах справи інформацією ВО "Укрдержліспроект" спірна земельна ділянка була лісами ще з 50-х років ХХ століття. Отже, спірна територія була і залишаться землями лісогосподарського призначення. Крім того, судами безпідставно залишено поза увагою доводи про порушення інтересів держави ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка тепер є територією НПП "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 213 ЦПК України 2004 року у редакції, що була чинною на час ухвалення оскаржуваних рішень, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.