ПОСТАНОВА
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 806/2235/16
адміністративне провадження № К/9901/15822/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 806/2235/16
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними, стягнення суддівської винагороди в розмірі 46507,59 грн. та середнього заробітку за весь час затримки,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Т. В. Іваненко, Л. В. Кузьменко, І. Г. Охрімчук) від 06 червня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати дії відповідачів щодо зменшення виплати суддівської винагороди (заробітної плати) за вересень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року неправомірними та стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду (заробітну плату) в розмірі 45607,59 грн та середній заробіток за весь час затримки, починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що з 05 травня 1989 року по 21 вересня 2016 року ОСОБА_1 працювала на посаді судді обласного суду Житомирської області та у подальшому суддею Апеляційного суду Житомирської області. При проведенні повного розрахунку при звільненні позивачем було виявлено, що залишилася невиплаченою заборгованість із суддівської винагороди за період з вересня 2014 року по березень 2015 року в розмірі 46507,59 грн. Позивач вважає, що протягом вказаного періоду жодних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо обмеження розміру суддівської винагороди не вносилося, а тому правових підстав для її обмеження при виплаті не було. Про це зазначено в рішення Конституційного суду України від 08 червня 2016 року. Не проведення в день звільнення розрахунку в повному обсязі, на думку позивача, тягне за собою наслідки передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України).
3. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_1 46547,59 грн недоплаченої суддівської винагороди та 176878,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Апеляційного суду Житомирської області для виплати ОСОБА_1 46547,59 грн. недоплаченої суддівської винагороди та 176878,00 грн. для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог та прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 29 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року залишити в силі.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.
9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10. 05 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 806/2235/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Шарапа В. М. - головуючий суддя, Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.).
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 531/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
13. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 05 травня 1989 року по 21 вересня 2016 року працювала на посаді судді Обласного суду Житомирської області та Апеляційного суду Житомирської області.
15. Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року №1515-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про відставку.
16. Наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року № 190-к ОСОБА_1 відраховано зі штату Апеляційного суду Житомирської області та проведено розрахунок у день звільнення.
17. Позивач, вважаючи, що з нею проведений розрахунок не у повному обсязі, звернулась із заявою до Апеляційного суду Житомирської області з проханням нарахувати та виплатити недонараховані при звільненні грошові кошти за період з вересня 2014 року по березень 2015 року у сумі 46547,59 грн.
18. На адресу ОСОБА_1 18 жовтня 2016 року від Апеляційного суду Житомирської області направлено відповідь № 3-672/1167/16, якою у задоволенні заяви позивача було відмовлено та роз`яснено, що у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", що набрав чинності 03 серпня 2014 року, абзацу 5 пункту 6-4 Прикінцевих положень зазначеного Закону та листа ДСА України від 13 серпня 2014 року № 12-4002/14 було встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати до кінця 2014 року.
19. З 1 січня 2015 року вступив в дію Закон України від 28 грудня 2014року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який обмежував розмір суддівської винагороди. Обмеження діяло до 31 березня 2015 року, а з 1 квітня 2015 року суддівська винагорода нараховується та виплачується відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ). Також Апеляційний суд Житомирської області відмовляючи у задоволенні заяви позивача послався на лист ДСА України від 13 серпня 2014 року № 12-4002/14, яким рекомендовано апеляційним судам з огляду на зменшення затверджених Державним бюджетом України на 2014 рік видатків на оплату праці, з 03 серпня 2014 року дотримуватись обмежень щодо суддівської винагороди встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".
20. Вважаючи дії відповідачів щодо невиплати суддівської винагороди протиправними, позивач звернулась до суду для захисту порушеного права.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача за період серпень-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року були відсутні.
22. Житомирський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позову в задоволеній частині, виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
23. Однак, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що визначене Законом № 1622-VІІ обмеження максимального розміру суддівської винагороди застосовується не до складових суддівської винагороди, а до її загальної суми, нарахованої відповідно до вимог статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
24. Окрім того, суд вважає, що зміни у законодавстві України, що були спрямовані на врегулювання виплати суддівської винагороди у період з 03 серпня 2014 року до 31 березня 2015 року, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації та відновлення боєздатності держави під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
25. А також, враховуючи обмеження соціально-економічних прав інших осіб, зокрема, працівників державних органів та інших бюджетних установ, що мали місце у 2014, 2015 роках згідно Законів № 1622-VІІ від 31 липня 2014 року, №76-VІІІ від 28 грудня 2014 року, суд апеляційної інстанції вважає, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
26. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
27. Свою касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції визнав правомірним факт обмеження йому виплат, пославшись на необхідність захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, застосувавши як належний доказ практику Європейського суду. Також скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не спростував висновок суду першої інстанції про те, що невиплата або зменшення розміру заробітної плати суддів свідчить про звуження змісту і обсягу гарантій незалежності в недоторканості суддів та порушення конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України, та не дав правової оцінки доводам позивача.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
29. Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо відсутності правових підстав для обмеження розміру його суддівської винагороди за період з серпень 2014 року по березень 2015 року, враховуючи наступне.
30. Положеннями пункту 14 статті 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.
31. Відповідно до чинної у 2014 році частини першої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.