Постанова
Іменем України
29 липня 2019 року
місто Київ
справа № 409/2636/17
провадження № 61-1188св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 січня 2018 року у складі судді Третяк О. Г. та постанову Луганського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Луганської В. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Гриниченко В. І. у листопаді 2017 року звернулась до Білокуракинського районного суду Луганської області із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 січня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі.
Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що позовна заява подана відповідно до правил підсудності та підвідомчості, відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, підстави для залишення заяви без руху, повернення заяви або відмови у відкритті провадження у справі не встановлено, а тому суд першої інстанції вважав за можливе відкрити провадження у справі.
Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 вересня 2018 року скасовано заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 лютого 2018 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку, починаючи зі стадії підготовчого судового засідання.
Постановою Луганського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишено без змін ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 січня 2018 року про відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовувалась тим, що на момент відкриття провадження у справі, інформація щодо перереєстрації відповідачів на території, підконтрольній Україні, була відсутня відповідно до даних Управління державної міграційної служби України в Луганській області, а тому у суду були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 січня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, справу передати для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (Дніпровського районного суду міста Києва або Сєверодонецького міського суду Луганської області).
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, належним чином не перевірив інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів. ОСОБА_3 зазначає, що з березня 2017 року постійно проживає (перебуває) за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 29 березня 2017 року № 0000159367 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Заявник зазначає, що судами неправильно застосовано правила частини першої статті 5, пункту 3 статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", а також пунктів 2, 4, 5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Позивач зазначає, що на момент постановлення ухвали про відкриття провадження у справі у суду першої інстанції були відсутні правові підстави вважати відповідачів внутрішньо переміщеними особами.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Верховний Суд в оцінці оскаржуваних судових рішень врахував, що предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором позики.
Відповідно до статті 109, частини першої статті 113 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), чинних на момент пред`явлення позову до суду першої інстанції, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.