Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа № 2-77/11
провадження № 61-48866 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Піківецька сільська рада Уманського району,
треті особи: Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю в Черкаській області, Уманське міськрайонне управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі, Уманська районна державна нотаріальна контора, Уманський виробничий відділок Комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів:
Фетісової Т. Л., Нерушак Л. В., Василенко Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , Піківецької сільської ради Уманського району, треті особи: Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю в Черкаській області, Уманське міськрайонне управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі, Уманська районна державна нотаріальна контора, Уманський виробничий відділок Комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_3 , про витребування майна із незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до договору від
14 квітня 1983 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 (мати позивача) придбала житловий будинок глинобитний, критий соломою, житловою площею 50,00 кв. м, до якого примикають господарчі споруди - сарай, що знаходився у селі Піківець Уманського району Черкаської області.
Рішенням виконкому Уманської районної Ради народних депутатів "Про дозвіл будівництва (перебудови) індивідуального житлового будинку" від 26 липня 1983 року його матері ОСОБА_6 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку, що складається з трьох кімнат, житловою площею 40,0 кв. м у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,35 га, виділеній рішенням загальних зборів колгоспників з присадибного фонду колгоспу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Він, як спадкоємець за заповітом, отримав у власність житловий будинок без надвірних споруд, що знаходиться у селі Піківець Уманського району Черкаської області. Оскільки спадкодавець не набула право власності на новостворене майно, йому було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 1987 року, на житловий будинок, площа якого відповідала придбаному ОСОБА_6 у 1983 році житловому будинку, а саме: на житловий будинок, що складається з цегляної споруди, накритої шифером, житловою площею 50 кв. м, без господарських прибудов.
Згодом він розпочав перебудову отриманого у спадщину житлового будинку, яку не зміг завершити у звʼязку з виїздом у 1997 році за межі України.
Наприкінці 2006 року йому стало відомо про те, що об`єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 вибув з його власності на підставі заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2006 року, яким у рахунок повернення боргу за договором позики, що насправді між ним та ОСОБА_7 не укладався, визнано за ОСОБА_7 право власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1 .
29 грудня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом будинку, відповідно до якого
ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 придбав незакінчений будівництвом будинок готовністю 71 відсоток, розташований по АДРЕСА_1, що має наступні характеристики: незавершений будівництвом житловий будинок "А" в цілому цегляний з прибудовами, розташований на земельній ділянці, що перебуває у приватній власності продавця. Крім незавершеного будівництвом житлового будинку на земельній ділянці розташовані наступні господарські споруди: літня кухня "Б", сарай "В", вбиральня "Г", огорожа № 1, ворота з хвірткою № 2, ворота № 3.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2007 року заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2007 року від 26 червня 2006 року скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 грудня 2007 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про повернення боргу та визнання права власності на будинок, що розташований на земельній ділянці площею 0,2135 га по АДРЕСА_1 . Сторони приведено у попередній стан.
Таким чином ОСОБА_7 набув право власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,2135 га для будівництва та обслуговування житлового будинку унаслідок обману, а тому не є добросовісним набувачем.
У свою чергу ОСОБА_2 був достовірно обізнаний про наслідки скасування заочного рішення суду, на підставі якого продавець набув право власності на незакінчений будівництвом будинок, та про ухвалене Уманським міськрайонним судом Черкаської області рішення від 24 грудня 2007 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про повернення боргу та визнання права власності на будинок, що розташований на земельній ділянці площею 0,2135 га по АДРЕСА_1, що підтверджується власноручно написаною ним заявою від 25 січня 2008 року до Уманського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, у якій він просив вжити заходи щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, які незаконно продали йому будинок по АДРЕСА_1, і не виконують рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області рішення від 24 грудня 2007 року про повернення сторін до попереднього стану, а також постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 лютого 2007 року. Незважаючи на розуміння протиправності свого володіння спірним майном, ОСОБА_2 продовжував користуватися незакінченим об`єктом будівництва та земельною ділянкою, на якій він розташований, проводив благоустрій домоволодіння, за наслідками закінчення якого 23 вересня 2015 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 .
Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,2135 га, по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 1987 року; зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 зазначений житловий будинок та передати ключі від вхідних дверей цього будинку та інших надвірних споруд цього домогосподарства протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Піківецької сільської ради Уманського району, треті особи: Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю в Черкаській області, Уманське міськрайонне управління Держкомзему в м. Умань та Уманському районі, Уманська районна державна нотаріальна контора, Уманський виробничий відділок Комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_3, про витребування майна із незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.
Скасовано арешт на житловий будинок "А" з цегляними прибудовами в цілому та надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, накладений на виконання ухвали судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 серпня 2016 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що починаючи з 04 червня
2007 року, тобто з дати постановлення ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області про скасування заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2006 року, позивачу було відомо про порушення його права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Разом з тим, з вимогами про витребування зазначеного будинку з незаконного володіння ОСОБА_2, позивач звернувся лише у грудні 2016 року шляхом уточнення позовних вимог. Інші заявлені ним до грудня 2016 року вимоги, не були тотожними вимозі про витребування майна з чужого незаконного володіння, що з урахуванням клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності, є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні.
Крім того, суд зазначив про недоведеність позивачем того, що на час вибуття спірного житлового будинку з його володіння, об`єкт нерухомого майна мав такі ж характеристики, які були станом на час набуття ОСОБА_2 права власності на завершений будівництвом житловий будинок (23 вересня
2015 року), оскільки ОСОБА_1 не надав допустимих та достатніх доказів на підтвердження отримання відповідних дозволів на проведення переобладнання та реконструкції отриманого ним у спадщину будинку, а також виконання ним зазначених будівельних робіт.
Ураховуючи те, що для застосування положень статті 387 ЦК України необхідна безспірна наявність індивідуально визначеного майна, тоді як позивач у встановленому законом порядку не набув права власності на новостворене майно, або на обʼєкт незавершеного будівництва станом на дату вибуття такого з його володіння, та за відсутності підстав для застосування позовної давності, позивач за доведеності виконання ним будівельних робіт мав би право лише на відшкодування вартості матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 вересня 2018 року скасованота ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 домоволодіння, розташоване на земельній ділянці площею
0,2135 га, по АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 домоволодіння, розташоване на земельній ділянці площею 0,2135 га по
АДРЕСА_1 , та передати всі ключі від вхідних дверей цього будинку та інших надвірних споруд домоволодіння протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неповно зʼясував обставинисправи, а тому невірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд не урахував, що ОСОБА_1, набувши у власність спірне майно - будинок у АДРЕСА_1 житловою площею 50,00 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від
09 лютого 1987 року, почав його добудовувати та проводити реконструкцію. На момент вибуття з його володіння житловий будинок становив 71 відсоток готовності будівництвом, житлова площа становила 49,4 кв. м, тоді як ОСОБА_2 , придбавши спірне майно у ОСОБА_7, одержав дозвіл на здійснення лише опоряджувальних робіт у побудованому домоволодінні та наявних надвірних спорудах. Зазначене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт нерухомості у зв`язку із здійсненням перебудов та реконструкцій став принципово іншим об`єктом нерухомості щодо існуючого об`єкту нерухомого майна на дату вибуття його з володіння позивача.
Крім того, за своїм змістом положення статті 388 ЦК України спрямовані на захист права власності особи незалежно від об`єкту, до якого вказане право має відношення. Оскільки судове рішення, на підставі якого спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 скасовано, зазначене дає підстави для висновку, що воно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому ураховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України у справі
№ 6-2776цс16, наявні підстави для витребування з володіння ОСОБА_2 домоволодіння, розташованого на земельній ділянці площею 0,2135 га по АДРЕСА_1, а також зобов`язання відповідача повернути позивачу спірне домоволодіння та передати ключі від нього.
Апеляційним судом вважав поведінку ОСОБА_2 щодо придбаного ним спірного нерухомого майна такою, що не є добросовісною, оскільки, незважаючи на скасування заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2006 року, на підставі якого продавець
ОСОБА_7 набув право власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці розміром 0,2135 га, та звернення
ОСОБА_1 у травні 2008 року до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відповідач продовжував здійснювати будівельні та опоряджувальні роботи, у тому числі 27 травня
2008 року отримав дозвіл № 247 на виконання будівельних робіт по завершенню будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, а 23 вересня 2015 року - свідоцтво про право власності на вже завершений об`єкт будівництва, який був предметом спору у даній справі.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У касаційних скаргах, поданих до Верховного Суду у грудні 2018 року,
ОСОБА_2 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2018 року, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги обгрунтовані посиланням на те, що ОСОБА_2 як добросовісний, у розумінні статті 388 ЦК України, набувач незакінченого будівництвом будинку, розташованого по АДРЕСА_1, а також земельної ділянки розміром 0,2135 га, наданої ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1, реалізував своє право на її забудову, що підтверджується будівельним паспортом на забудову садибної земельної ділянки у АДРЕСА_1 № 24 від 22 травня 2008 року, отримав дозвіл № 247 на виконання будівельних робіт від 27 травня 2008 року із основним етапом робіт - завершення будівництва та здійснив повну перебудову вищевказаного будівництва. Після завершення будівництва, реалізовуючи правомочності власника вказаного майна, він ввів готовий об`єкт в експлуатацію, отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 вересня 2015 року та здійснив його державну реєстрацію.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному тлумаченні із нормами статей 177-179,182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як обʼєкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна).
Оскільки ОСОБА_2 на придбаній земельній ділянці закінчив будівництво об`єкта нерухомого майна, вчинив дії по введенню його в експлуатацію, отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно і в подальшому зареєстрував право власності на нього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений об`єкт нерухомого майна за своїми технічними характеристиками є новоствореним нерухомим майном.
Звернувшись до суду із вимогами про витребування з володіння відповідача ( ОСОБА_2 ) житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,2135 га, позивач не довів своє право власності на майно, що знаходиться у його володінні, зважаючи на те, що обʼєкт нерухомого майна, визначений у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 09 лютого
1987 року, станом на момент його вибуття з володіння ОСОБА_1 вже не існував.
Зважаючи на те, що позивач дізнався про порушення свого права у червні
2007 року, а вимоги про витребування спірного майна із незаконного володіння заявив лише у грудні 2016 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск ним позовної давності, а відтак обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційні скарги, що надійшов до Верховного Суду у лютому
2019 року, ОСОБА_1 просив їх відхилити, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та невідповідність касаційних скарг вимогам статті 392 ЦПК України щодо їх форми.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 14 квітня 1983 року між
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (мати позивача) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 набула у власність житловий будинок глинобитний, критий соломою, житловою площею 50,00 кв. м, до якого примикають господарчі споруди - сарай, розташований у АДРЕСА_1.
Рішенням виконкому Уманської районної Ради народних депутатів "Про дозвіл будівництва (перебудови) індивідуального житлового будинку" від 26 липня 1983 року № 323, ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку, що складається з трьох кімнат, житловою площею
40,0 кв. м, загальною площею 64,7 кв. м, у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,35 га, виділеній рішенням загальних зборів колгоспників з присадибного фонду колгоспу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 1987 року, виданого
ОСОБА_1 , спадкове майно складається з житлового будинку без надвірних споруд, розташованого у АДРЕСА_1. Житловий будинок складається з цегляної споруди, накритої шифером, житловою площею 50,00 кв. м, без господарських прибудов, розміщений на присадибній земельній ділянці колгоспу.
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду 26 червня 2006 року задоволено позов ОСОБА_7 до Піківецької сільської ради Уманського району, ОСОБА_1 про визнання права власності на незакінчений будівництвом будинок та, у рахунок погашення боргу за договором позики, визнано за ОСОБА_7 право власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці розміром 0,2135 га.