Постанова
Іменем України
22 липня 2019 року
м. Київ
справа № 145/1194/16-ц
провадження № 61-21589св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області, у складі судді - Кіосан Н. О., від 15 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Зайцева А. Ю., Голоти Л. О., від 29 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки у майні, що перебуває у спільній власності.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 грудня 2000 року він є власником 1/6 частки житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Інша частина домоволодіння належить відповідачам по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Враховуючи, що між ним та відповідачами немає згоди щодо порядку користування спільним домоволодінням, відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні його часткою, технічної можливості виділити її в натурі немає, а добровільно сплатити йому вартість даної частки відповідачі не бажають, просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову компенсацію за його частку в спільному майні, грошовий еквівалент якої складає 103 718, 83 грн, в рівних частинах із кожного з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 лютого
2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів грошової компенсацію за його частку у спільному майні не доведені належними доказами, оскільки висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 грудня 2014року № 1014-1017/14-21, на який посилається позивач, визначена ринкова вартість всього домоволодіння. Вказаний розмір частки позивачем обчислено із врахуванням частки в домоволодінні ОСОБА_4, власником якої позивач не є, а відтак не може претендувати на компенсацією вартості її 1/6 частини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що відповідачі спроможні виплатити йому компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Позивач не ставить питання про перехід до відповідачів права власності на його частку у спільному домоволодінні у разі задоволення позову, що суперечить вимогам статті 364 Цивільного кодексу України.
Суд не вправі примусити відповідачів викупити у позивача його частку у праві власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 145/1194/16-ц з місцевого суду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
05 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 145/1194/16-ц передано судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Шабатури О. А. про забезпечення доказів, а клопотання про дослідження письмових доказів залишив не розглянутим.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, не застосували принцип достатності і взаємозв`язку доказів у їх сукупності, залишивши поза увагою письмові докази, які підтверджують заявлені позовні вимоги.
Заявник, вважав, що суд апеляційної інстанції застосовуючи правову позицію висловлену Верховним Судом України у постанові від 13 січня 2016 року
(справа № 6-2925цс15), не врахував тієї обставини, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду лише на підставі позову інших співвласників
Звертав увагу суду, що представник відповідача ОСОБА_5 протягом сього часу розгляду справи визнавав заявлені позовні вимоги, і лише на останньому судовому засіданні почав заперечувати проти позову.
Заявник стверджував, що докази скрутного майнового становища відповідача ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу
У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення відповідачів
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких відповідачі, посилаючись на правильне застосування норм права, просили залишити касаційну скаргу без задоволення. Наголошували на тому, що судом не було допущено неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням народного суду Тиврівського району від 11 листопада 1969 року домоволодіння в АДРЕСА_1 (на той час №9) було розділено між ОСОБА_6 та ОСОБА_8
ОСОБА_6 присуджено коридор 1-2; кухню 1-3; кімнату 1-6; веранду "а"; ганок "К"; вбиральню "в"; погріб "П"; 1/2 огорожі №1.
ОСОБА_8 виділено: кімнату 1-4; кімнату 1-5 та сарай "Б", 1/2 огорожі.
15 вересня 1970 року ОСОБА_8 продала свою частку вказаного домоволодіння ОСОБА_10 . Договір посвідчено нотаріусом Жмеринської державної нотаріальної контори 15 вересня 1970 року та зареєстровано в бюро технічної інвентаризації 30 квітня 1971 року.
ОСОБА_11 свою частку домоволодіння продав ОСОБА_12 18 червня 1971 року. Договір купівлі-продажу посвідчено нотаріусом Жмеринської державної нотаріальної контори 18 червня 1971 року та зареєстровано в бюро технічної інвентаризації 05 серпня 1971 року.
Рішенням народного суду Тиврівського району від 17 грудня 1976 року розірвано шлюбі між ОСОБА_12 та ОСОБА_4, ОСОБА_4 виділено у власність в даному будинку приміщення 1-2; 1-3; 1-4; веранду "А"; погріб та вбиральню. ОСОБА_4 відновлено дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10 .
Після його смерті право власності по 1/6 частці житлового будинку набули його дружина ОСОБА_15 та діти ОСОБА_1 та ОСОБА_16 .
На час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_16 та ОСОБА_1 від 12 грудня 2000 року на земельній ділянці
по АДРЕСА_1 був розташований жилий будинок літ. "А" із добудовою, житлова площа якого 42,9 кв.м., 1962 року забудови, будинок з добудовою літ. "Б", житлова площа якого 22,7 кв.м., гаражі "В", "БІ",
льох, "п/БІ", хлів "Г", хлів "І", вбиральня "У, Д", огорожа №№ 1-4, криниця "К".
Будинок літ. "Б", веранда "б", гараж "БІ", льох "п/БІ", гараж "В", хлів "в",
хлів "Г", веранда "аІ", вбиральня "Д", як побудовані самовільно, до складу спадкового майна не увійшли.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_15, її 1/6 частку в домоволодіння успадкувала ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_16 - батько ОСОБА_2
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 червня
2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/6 частку спірного домоволодіння.
Таким чином, співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 є: ОСОБА_4 - 1/2 частка; ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/6 частці домоволодіння.
ОСОБА_4 рішенням народного суду Тиврівського району від 17 грудня
1976 року виділено у власність в даному будинку конкретні приміщення: 1-2;
1-3; 1-4; веранду "А", а також погріб та вбиральню.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 грудня 2014 року № 1014-1017/14-21 визначити варіанти поділу в натурі житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по
АДРЕСА_1 на 1 /2, 1/6, 1/6 та 1/6 частки з переобладнанням приміщень в ізольовані квартири неможливо.
Позивач проживає в АДРЕСА_3 з 02 грудня 1986 року.
Відповідачі користуються житловим будинком
АДРЕСА_1 , однак відповідної компенсації за користування часткою
ОСОБА_1 йому не сплачують.
Подружжя ОСОБА_17 та ОСОБА_2 не працюють, на утриманні мають неповнолітню дитину.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.