ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/16407/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М. (головуючого), Банаська О. О., Ткаченко Н. Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019
у справі № 910/16407/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
до Національного банку України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",
про визнання недійсним правочину (іпотечний договір №62 від 24.03.2009 року),-
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТзОВ "Приватофис", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про визнання недійсним Іпотечного договору № 62 від 24.03.2009, укладеного між Національним банком України та ТзОВ "Приватофис", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. зареєстрований в реєстрі за № 556.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час укладення спірного Іпотечного договору сторонами не було дотримано вимог ст. 18 Закону України "Про іпотеку" та не закріплено в договорі розміру основного зобов`язання, тобто зобов`язання ПАТ "КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № 19 від 03.03.2009. Також, передача майна ТзОВ "Приватофис" в іпотеку банку повинна була відбуватися за погодженням з учасниками/засновниками товариства.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 визнано подання позовної заяви ТзОВ "Приватофис" до Національного банку України про визнання недійсним правочину (іпотечний договір №62 від 24.03.2009) у справі №910/16407/18 зловживанням процесуальними правами. Залишено позовну заяву ТзОВ "Приватофис" до Національного банку України про визнання недійсним правочину (іпотечний договір №62 від 24.03.2009) без розгляду на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України..
Зловживанням ТзОВ "Приватофис" процесуальними правами полягає в поданні безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер, з огляду на пред`явлення у справі №910/7913/18 вимоги про розірвання Іпотечного договору №62, яка свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, адже в розумінні ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені виключно з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.02.2019 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст. 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
В касаційній скарзі АТ Комерційний банк "ПриватБанк" просить Верховний Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019, ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.02.2019 у справі №910/16407/18 - залишити без змін.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Апеляційним судом в порушення положень ч.1, ч. 3 ст. 86, ч. 2 ст. 269 ГПК України не досліджені докази та доводи щодо дій позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, та свідчать про цілеспрямований характер зловживання ним своїми процесуальними правами, спрямовані на затягування судових справ, предметом розгляду яких є звернення стягнення на майно, що належить позивачу.
Суд апеляційної інстанції ухилився від дослідження фактів звернення ТзОВ "Приватофис" з декількома взаємовиключними позовами у справах №910/7913/18 - про розірвання іпотечних договорів та № 905/1026/18 - про звернення стягнення на предмет іпотеки, від аналізу та надання правової оцінки змісту таких позовів.
Тлумачення положень пункту 3 частини другої статті 43 ГПК України та обставини справи свідчать про те, що позивач зловживає своїми правами.
5. Доводи інших учасників справи
Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 з підстав неправильного застосування норм процесуального права, і залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 у справі № 910/16407/18.
Крім того, Національним банком України подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
6. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Національний банк України (кредитор) і ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" (позичальник) укладено кредитний договір від 03.03.2009 № 19 (далі - Кредитний договір).
На забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Національним банком України (іпотекодержатель) і ТзОВ "Приватофис" (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір від 24.03.2009 № 62, за умовами якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.
У зв`язку з неналежним виконанням ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" умов Кредитного договору та невиконанням ТзОВ "Приватофис" обов`язку за Іпотечним договором Національний банк України звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.
11.06.2018 за зазначеною позовною заявою ухвалою Господарського суду Донецької області відкрито провадження у справи № 905/1026/18.
У подальшому ТзОВ "Приватофис" подало окремий позов про розірвання низки договорів, у тому числі Іпотечного договору від 24.03.2009 № 62, відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні Іпотечного договору.
Господарський суд міста Києва 22.06.2018 відкрив провадження зі справи № 910/7913/18 за позовом ТзОВ "Приватофис" про розірвання іпотечних договорів.
06.12.2018 ТзОВ "Приватофис" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору № 62, за яким 14.12.2018 відкрито провадження у даній справі.
Місцевий господарський суд, залишаючи позовну заяву ТзОВ "Приватофис" у даній справі без розгляду, виходив з того, що вимога Товариства про розірвання Іпотечного договору, яка пред`явлена у межах справи № 910/7913/18, свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, оскільки в розумінні частини другої статті 653 ЦК України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Водночас позивач звернувся до господарського суду з новими позовними вимогами у справі № 910/16407/18 про визнання Іпотечного договору недійсним, які за своєю суттю призводять до інших правових наслідків. Тобто неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення.
За висновком суду, зазначене свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються ТзОВ "Приватофис" у межах справ №910/7913/18 та № 910/16407/18, і такі дії позивача є зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі про визнання Іпотечного договору недійсним, який має очевидно штучний характер, оскільки питання правомірності Іпотечного договору підлягає обов`язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/7913/18 та № 905/1026/18.
За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст. 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.
Дослідивши та надавши оцінку матеріали справи, апеляційний господарський суд додатково встановив, що подача ТзОВ "Приватофис" окремого позову зі справи №910/7913/18 про розірвання низки іпотечних договорів, у тому числі Іпотечного договору від 11.03.2009 № 62, є реалізацією його права на судовий захист зазначеним способом.
Стверджуючи про зловживання позивачем процесуальними правами, відповідачем не наведено фактичних даних про те, що дійсна мета цього позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Норми ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а однозначно встановити, що позов є штучним або свідомо безпідставним, суд не може виключно на підставі внутрішнього переконання та позиції інших зацікавлених учасників справи, навіть з посиланням на спір про визнання Іпотечного договору розірваним.
Самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність залишення названого позову без розгляду є помилковим.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частин першої і другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;
В частині першій статті 4 ГПК України закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;