ПОСТАНОВА
Іменем України
26 липня 2019 року
Київ
справа №802/2995/15-а
касаційне провадження №К/9901/19658/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 (суддя Богоніс М.Б.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 (головуючий суддя - Сторчак В.Ю., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Ватаманюк Р.В.) у справі №802/2995/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2015 № 0003812202 та № 000382202.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12.11.2015 позовні вимоги залишив без задоволення.
Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.04.2016 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, зазначає, що суд касаційної інстанції не позбавлений процесуальної можливості відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, зокрема щодо господарських взаємовідносин з фіктивним підприємством.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Вінницькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 13.04.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 31.07.2015 №1959/2202/38190003.
На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Вінницькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області 12.08.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0003812202, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 12323044 грн., в тому числі: в сумі 9858435 грн. за основним платежем та в сумі 2464609 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0003822202, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 10395888 грн., в тому числі: в сумі 6930592 грн. за основним платежем та в сумі 3465296 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вчинення позивачем вищезазначених порушень податковий орган обґрунтовує тим, що позивачем не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю "ГазУкраїна-2020", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремако", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Ветек", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінанспромгаз", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінанспромгаз Ойл", Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-газ Бюро", Товариством з обмеженою відповідальністю "Індіго Медіа" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста Капітал".
Мотивуючи свою позицію, орган доходів і зборів посилався на те, що участь задекларованих позивачем постачальників - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГазУкраїна-2020", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремако", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Ветек" в оспорюваних операціях не підтверджується з огляду на системний характер недоліків первинних документів у контексті договірних умов.
Відсутність права у позивача на формування витрат та податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінанспромгаз", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінанспромгаз Ойл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-газ Бюро" відповідач пов`язував з тим, що такі операції були лише формально задекларовані за відсутності фактичного руху активів. При цьому наголошував на відсутності у контрагентів позивача умов, необхідних для провадження господарської діяльності щодо продажу нафтопродуктів, та непідтвердження первинними документами транспортування активу, його отримання, зберігання, відповідність якості тощо.
Крім того, відповідачем встановлено порушення товариством підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з підстави неправомірного формування витрат на збут при придбанні послуг з організації розміщення реклами на телебаченні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіго Медіа" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста Капітал", які не пов`язані з господарською діяльністю підприємства.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
При цьому всі операції мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).
Пунктом "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.