Постанова
Іменем України
25 липня 2019 року
м. Київ
справа № 159/4832/15-ц
провадження № 61-12548св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича,
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на рішення Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 25 червня 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та Фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КФ-НКЛ-2010491, згідно з умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 912 000 грн під 23 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 червня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір іпотеки, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_1 передано в іпотеку банку: нежитлове приміщення, частина цегляного приміщення магазину (предмет іпотеки 1) та земельна ділянка (предмет іпотеки 2), на якій знаходиться зазначене приміщення загальною площею 0,045 га з цільовим призначенням - для обслуговування викупленої будівлі магазину, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість в сумі 651 693,02 грн.
Враховуючи викладене, ПАТ "Дельта Банк" просило в рахунок часткового погашення заборгованості ФОП ОСОБА_1 на користь банку в розмірі 651 693,02 грн звернути стягнення шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, а саме нежитлове приміщення - частину цегляного приміщення магазину загальною площею 461,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення - частина цегляного приміщення магазину загальною площею 0,045 га із цільовим призначенням - для обслуговування викупленої будівлі магазину за вищевказаною адресою, та визнати за банком право власності на вищевказане нежитлове приміщення та земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2015 року у складі судді Восковської О. А. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів того, що він звертався у передбаченому законом порядку до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, як і не надав доказів того, що викликана необхідністю направлення попереднього письмового повідомлення боржнику затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Справа неодноразово розглядалася апеляційним судом.
Останнім рішенням Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб задоволення вимог кредитора є позасудовим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що метою укладення договору іпотеки, є у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору, задовольнити вимоги банку за рахунок реалізації предмета іпотеки у спосіб передбачений та не заборонений законом. Чинним законодавством не тільки не заборонено іпотекодержателю отримувати право власності на предмет іпотеки, а й прямо передбачено таку можливість.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки банком обрано спосіб захисту який є позасудовим. Крім того, зазначив, що він повністю виконав зобов`язання за кредитним договором.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та ФОП ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КФ-НКЛ-2010491, згідно з умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 912 000 грн під 23 % річних на строк до 24 червня 2016 року включно.
Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитнимдоговором 25 червня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку нежитлове приміщення - частину цегляного приміщення магазину та земельну ділянку, на якій знаходиться частина цегляного приміщення магазину загальною площею 0,045 га з цільовим призначенням - для обслуговування викупленої будівлі магазину, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 24 серпня 2015 року у нього утворилася заборгованість в розмірі 651 693,02 грн.
Згідно з пунктом 4.1.6 Іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем зобов`язання за кредитним договором та/або зобов`язань за цим договором, а також інших обов`язків іпотекодавця, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 7.2 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього Договору.
Згідно з пунктом 7.4 Іпотечного договору сторони домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору, шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя; продажу іпотекодержателем предмета іпотеки.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 березня 2018 року справу № 159/4832/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ "Дельта Банк" просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.