Постанова
Іменем України
25 липня 2019 року
м. Київ
справа № 359/5214/17-ц
провадження № 61-29693св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюкга В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Інститут розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2017 року у складі судді Журавського В. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України про стягнення вихідної допомоги при звільненні.
Позов обґрунтовано тим, що 04 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Під час звільнення відповідач не виконав обов`язку щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не меншому від одного середнього місячного заробітку, тому на підставі 44 КЗпП України просила стягнути з відповідача 162,38 грн вихідної допомоги з моменту звільнення з 04 липня 2016 року до дня ухвалення судового рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року, впозові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь вихідну допомогу, невиплачену їй під час звільнення. Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено вихідну допомогу під час звільнення, тому підстави для стягнення такої допомоги на користь позивача відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення, виходячи з розміру середньоденного заробітку за період з 04 липня 2016 року до дня ухвалення рішення з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних та індексації із заробітної плати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
08 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В .
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач здійснив нарахування вихідної допомоги після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом.
Відповідач залишив поза увагою ухвалу суду першої інстанції щодо строків подання заперечень на позов, повідомив про виплату вихідної допомоги під час судового засідання, надав відповідні заперечення, що призвело до позбавлення відповідача права надання уточнених письмових пояснень.
Вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення письмово описані у позові, що також було заявлено у суді першої інстанції та вказано в апеляційній скарзі, а положення статті 11 ЦПК України 2004 року не передбачає подачу вимог сторони виключно у письмовому вигляді.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, факт невиплати з вини власника вихідної допомоги у справі є очевидним, тому суд безпідставно не захистив порушене право позивача.
Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта у зв`язку зі скасуванням рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області Апеляційним судом Київської області та поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу згідно з пунктом 6 частини першої статті 40 КЗпП України, що підтверджено наказом директора Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України № 58-К від 04 липня 2016 року (а. с. 4).
Згідно з довідкою від 03 серпня 2017 року № 29, виданої Інститутом розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України згідно з наказом від 01 серпня 2017 року № 54 у серпні 2017 року ОСОБА_1 нараховано вихідну допомогу у розмірі 2 435,70 грн (а. с. 16).
01 серпня 2017 року ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок вихідну допомогу у розмірі 1 960,73 грн (а. с. 17).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.