Постанова
Іменем України
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 752/2501/16-ц
провадження № 61-1730св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя - доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у складі суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
18 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу.
Позов обґрунтовано тим, що з 13 листопада 2014 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 62,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
За домовленістю із орендодавцем позивач здійснив капітальний ремонт орендованого приміщення, 110 000,00 грн вартості якого зараховано в рахунок орендної плати за період з 14 лютого 2015 року по 14 січня 2016 року. Надалі ОСОБА_1 додатково сплатив 30 000,00 грн орендної плати до 14 квітня 2016 року.
11 лютого 2016 року позивач дізнався, що 15 грудня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 здійснив продаж спірного приміщення відповідачу ОСОБА_2 .
Позивач, на момент укладення відповідачами договору купівлі-продажу, належно виконував свої обов`язки за договором найму, тому відповідно до частини другої статті 777 ЦК України, він мав переважне право на придбання вказаного нежитлового приміщення. З огляду на викладене, просив перевести на нього права покупця за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року, укладеного між відповідачами, та визнати за ним право власності на спірне нежитлове приміщення.
Зустрічний позов
31 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні нею спірним нежитловими приміщеннями, шляхом виселення відповідачів; стягнути з останніх заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 43 874,36 грн та збитки (упущену вигоду) у розмірі 310 726,00 грн.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватись спірним нежилим приміщенням, право власності на яке вона набула на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року. Перешкоди у користуванні цим приміщенням чинить ОСОБА_1, який разом із дружиною ОСОБА_4 здійснюють там торгову діяльність із продажу квітів. Відповідачі звільнити приміщення в добровільному порядку відмовляються.
Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позивач за зустрічним позовом зазнала збитків у вигляді упущеної вигоди, яку могла отримати шляхом отримання орендної плати за договором оренди нерухомого майна б/н від 21 грудня 2015 року, укладеного між нею та ОСОБА_5, за умови своєчасної передачі об`єкта оренди орендарю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року у первісному позові відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні належним їй нерухомим майном, а саме: нежитловими приміщеннями з № 1 по № 3 (групи приміщень №230) літ. А загальною площею 62, 9 кв. м по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звільнити спірні нежитлові приміщеннями. У іншій частині зустрічного позову - відмовлено.
Відмовляючи у первісному позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що у ОСОБА_1 не виникло переважного права на придбання орендованого ним спірного нежилого приміщення, оскільки при укладенні договору оренди між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було дотримано вимог частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України, тому він є нікчемний і не створює для його сторін правових наслідків.
Задовольняючи зустрічний позов у частині усунення перешкод у користуванні нежилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 після переходу права власності на спірні нежитлові приміщення до ОСОБА_2 продовжують ними використуватись для здійснення своєї діяльності, що свідчить про порушення права ОСОБА_2, які підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні власністю.
У задоволенні зустрічного позову в частині стягнення упущеної вигоди судом першої інстанції відмовлено з підстав недоведеності ОСОБА_2 реальної можливості отримання вказаного нею доходу від здачі приміщення в оренду за договором оренди від 21 грудня 2015 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції про відмову у зустрічному позові в частині відшкодування збитків скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_4, на користь ОСОБА_2 збитки у сумі 312 231,77 грн. Розподілено судові витрати.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що висновок суду першої інстанції щодо недоведеності ОСОБА_2 реальної можливості отримання зазначеної нею упущеної вигоди, не відповідає доказам у справі, оскільки вона надала суду, укладений нею договір оренди спірного приміщення від 21 грудня 2015 року, який, через дії ОСОБА_1 і ОСОБА_4, її довелось розірвати і повернути сплачену їй передоплату.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року скасувати, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року залишити в силі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
22 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи, зазначені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення вимоги зустрічного позову про відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 упущеної вигоди ОСОБА_2, оскільки висновок суду про доведеність вказаної вимоги не відповідає доказам і встановленим обставинам у справі.
Вимоги про стягнення упущеної вигоди є безпідстваними, так як на момент укладення ОСОБА_2 договору оренди чинним був договір оренди, укладений між ОСОБА_3 та відповідачем.
Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції та відхилити касаційну скаргу. Посилається на те, що заявник касаційної скарги не зазначає, які норми матеріального та процесуального права порушив суд апеляційної інстанції, всі доводи зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 62,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6-9), відповідно до пунктів 1.4, 2.1, 3.1 якого приміщення надається для здійснення торгової діяльності, строком на 3 роки з моменту прийняття його за актом здачі-приймання, який є невід`ємною частиною цього договору зі сплатою 10 000,00 грн орендної плати на місяць.
За домовленістю сторін договору оренди ОСОБА_1 здійснив капітальний ремонт орендованого ним приміщенням, вартість якого склала 110 000,00 грн, які зараховано до орендної плати за наступні 11 місяців оренди.
Орендоване приміщення орендарі використовували як магазин квітів, що є сімейним бізнесом ОСОБА_1 та ОСОБА_4
15 грудня 2015 року власник орендованого спірного приміщення ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення з № 1 по № 3 (групи приміщень № 230) за літ. А, загальною площею 62,9 кв. м по АДРЕСА_1 (а. с. 42).
01 лютого 2016 року ОСОБА_2 уклала договір оренди нерухомого майна з ОСОБА_5, відповідно до якого зобов`язалась передати у тимчасове користування останньому спірні нежитлові приміщення зі сплатою щомісячної орендної плати у розмірі 16 354,00 грн (а. с.56-59).
26 квітня 2016 року, внаслідок того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не звільнили вказані приміщення, за мировою угодою з ОСОБА_5, ОСОБА_2 довелось розірвати укладений нею договір оренди спірного приміщення і повернути ОСОБА_5 сплачений аванс у розмірі 49 062,00 грн.
Суд апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про відшкодування упущеної вигоди виходив з того, що з вини відповідачів, новому власнику спірних приміщень завдано реальних збитків, які полягають у поверненні отриманих авансом 49 062,00 грн, а також неотриманні щомісячної орендної плати за користування приміщеннями, яку позивач могла б реально одержати за весь час розгляду справи судом, за договором оренди нерухомого майна № б/н від 21 грудня 2015 року у розмірі 16 354,00 грн на місяць, починаючи з 08 лютого 2016 року станом на 20 вересня 2017 року розмір збитків складає: 294 372,00 грн (16 354,00 грн х 18 місяців), що у сукупності становить 310 726,00 грн (294 372,00 грн за вісімнадцять місяців + 16 354,00 грн за останній місяць оренди, які позивач змушена була повернути орендареві 26 квітня 2016 року).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.