Постанова
Іменем України
25 липня 2019 року
м. Київ
справа №156/98/18
провадження № 51-9408км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів: Матієк Т.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Гаврилюка С.М.,
в режимі відеоконференції
захисника Улибіна-Вельгуса В.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Улибіна-Вельгуса В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 18 квітня 2018 року та вирок Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030080000436, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 18 квітня
2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 01 грудня 2017 року, приблизно о 22:30, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у квартирі на АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_2, з метою умисного вбивства, завдав останньому декілька ударів сокирою в ділянку голови, а після того, як робоча частина сокири відламалась від дерев`яної рукоятки, продовжив наносити удари рукояткою та ногами по тулубу потерпілого. ОСОБА_2 почав чинити опір діям ОСОБА_1 та кликати на допомогу. Внаслідок цього, потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження, що відносяться до категорії легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. ОСОБА_1 з причин, що не залежали від його волі, усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця не вчинив, оскільки смерть ОСОБА_2 не настала завдяки його фізичному опору та втраті травмуючих функцій сокири внаслідок відламу її робочої частини.
Вироком Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2018 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років. На підставі ст. ст. 20, 93, 94 КК України ухвалено застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у звʼязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Указує на те, що суд першої інстанції не вірно встановив спрямованість умислу засудженого, що призвело до помилкової кваліфікації дій ОСОБА_1 як замах на інкримінований йому злочин, а не заподіяння легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Також зазначає, що покарання засудженому має бути призначено з урахуванням його психічного стану як пом`якшуючої покарання обставини. При цьому вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, а також убачає необхідність у застосуванні частини 1 статті 17 КК України, оскільки засуджений добровільно відмовився від продовження заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Стверджує, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки суд не дав належної оцінки доказам, а вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 370, 420 КПК України,тому що апеляційний суд не дослідив повторно обставин справи, не дав вичерпних відповідей на доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, і, залишаючи її
без задоволення, не зазначив конкретних підстав, на яких її визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника представник потерпілої ОСОБА_3 - адвокат Колєсов М.Г. просить залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Проте в результаті перевірки матеріалів провадження було встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.
Із матеріалів кримінального провадження не вбачається порушень вимог кримінального процесуального закону при здобутті доказів, а стороною захисту не спростовано таких доказів.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у своїй касаційній скарзі захисник не оспорює таких обставин, як наявність конфлікту між засудженим і потерпілим на ґрунті особистих неприязних відносин, завдання тілесних ушкоджень потерпілому установленим предметом злочину, спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та їх кількість і локалізацію.
Натомість висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, про винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтуються на показаннях: засудженого ОСОБА_1, потерпілої
ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_4, протоколах: огляду місця події від
02 грудня 2017 року з фототаблицями, проведення слідчого експерименту від
02 грудня 2017 року, висновках експерта: № 230 від 07 грудня 2017 року, № 225 від 29 грудня 2017 року, № 8 від 18 січня 2018 року, висновку судово-психіатричного експерта № 303 від 13 грудня 2017 року, яким підтверджується, що
ОСОБА_1 є обмежено осудним і в період скоєння інкримінованого йому злочину виявляв ознаки легкої розумової відсталості з вираженими поведінковими розладами психоподібного типу та алкогольного обтяження, через що повною мірою не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Останній страждає на легку розумову відсталість з вираженими поведінковими розладами психопатоподібного типу та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Крім цього, винуватість засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.
Доводи, викладені захисником у касаційній скарзі, про неправильне встановлення судами спрямованості умислу ОСОБА_1, яке призвело до помилкової кваліфікації його діянь як замаху на інкримінований йому злочин, не ґрунтуються на матеріалах провадження, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.
Так, замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.