Постанова
Іменем України
22 липня 2019 року
м. Київ
справа №753/12165/17
провадження № 61-30780 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Київський міський центр зайнятості,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2018 року у складу колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості про зобов`язання надати відпустку та змінити дату звільнення.
На обгрунтування позовних вимог зазначила, що 10 вересня 2013 року її було прийнято на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського районного центру зайнятості міста Києва та надано статус державного службовця. 29 січня 2014 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та виплачено компенсацію за невикористану відпустку, тривалістю 12 календарних днів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого
2017 року її поновлено на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського районного центру зайнятості міста Києва з
03 лютого 2014 року.
17 березня 2017 року вона звернулась до відповідача із заявою про надання їй невикористаної оплачуваної відпустки, та вважати останній день відпустки днем звільнення за власним бажанням.
Наказом від 30 березня 2017 року №43-к її було переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського районного центру зайнятості міста Києва з втратою статусу державного службовця.
Наказом від 31 березня 2017 року №40-в їй була надана відпустка з 07 березня 2017 року по 20 червня 2017 року за період роботи з 04 лютого 2014 року по
20 червня 2017 року.
Посилаючись на те, що її звільнення 03 лютого 2014 року судом визнано незаконним, і вона просила відповідача надати їй невикористану відпустку за період роботи з 10 вересня 2013 року по 03 лютого 2014 року, вважала, що у відповідача були відсутні правові підстави для заміни відпустки за цей період грошовою компенсацією, а тому просила зобов`язати відповідача надати їй відпустку за період роботи з 10 вересня 2013 року по 03 лютого 2014 року та змінити дату звільнення з урахуванням відпустки за вказаний період.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано Київський міський центр зайнятості надати відпустку ОСОБА_1 за період роботи з 10 вересня 2013 року по 03 лютого 2014 року.
Зобов`язано Київський міський центр зайнятості змінити дату звільнення
ОСОБА_1 з урахуванням відпустки за період з 10 вересня 2013 року по
03 лютого 2014 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог статті 83 КЗпП України у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник, а тому суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими та дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2018 року, апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки, тобто обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації, яка підлягає виплаті разом з іншими сумами у день звільнення. З огляду на те, що відповідач при звільненні ОСОБА_1, на підставі наказу про звільнення від 25 січня 2014 року №13-к, виплатив належну їй грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 10 вересня 2013 року по 29 січня 2014 року тривалістю 12 днів, що не заперечується позивачем, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання позивачу відпустки за зазначений період після виплати компенсації. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про скасування наказу про звільнення від 25 січня 2014 року №13-к, на підставі якого було виплачено компенсацію, вказавши, що позивачем було отримано компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 10 вересня
2013 року по 29 січня 2014 року та, що діючим законодавством не передбачено надання відпустки без її оплати. Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача змінити дату звільнення, з урахуванням відпустки за період роботи з 10 вересня 2013 року по 03 лютого 2014 року, апеляційний суд послався на те, що вона є похідною від вимоги про надання відпустки за вказаний період.
Апеляційний суд вважав необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що зазначена справа підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, оскільки на час звернення з позовом до суду, ОСОБА_1 не була державним службовцем.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій, заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від
22 березня 2018 рокута залишити в силі рішення Дарницького районного суду
м. Києва від 13 листопада 2017 року, посилаючись на недотримання судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що наказ про звільнення з роботи, на підставі якого виплачено компенсацію за невикористану відпустку, був скасований постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого
2017 року, а тому відпали правові підстави для заміни відпустки на компенсацію. Ураховуючи, що наказ про звільнення був скасований, роботодавцю відповідно до Закону України "Про відпустки" заборонено здійснювати заміну відпустки на грошову компенсацію, окрім як за бажанням працівника. Апеляційний суд, зазначивши, що компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки, не звернув увагу на те, що наказ про звільнення з 29 січня 2014 року був виданий 25 січня 2014 року, тобто на 4 дні раніше, а тому відповідач позбавив працівника можливості реалізувати своє право на відпустку.
Узагальнені вимоги та доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Київського міського центра зайнятості, у якому він зазначав, що апеляційний суд повно та всебічно з`ясував обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права, а відтак оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами установлено, що наказом Київського міського центру зайнятості від
25 січня 2014 року №13-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського районного центру зайнятості з 29 січня 2014 року у зв`язку з скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, з виплатою їй грошової компенсації за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, за період з 10 вересня 2013 року по 29 січня 2014 року.
Наказом Київського міського центру зайнятості "Про зміни до наказу Київського міського центру зайнятості від 25 січня 2014 року №13-к" від 03 квітня 2014 року №57-к, з метою усунення порушення, виявленого у наказі від 25 січня 2014 року №13-к в частині звільнення ОСОБА_1, зокрема, у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному змінено дату її звільнення, з 29 січня 2014 року на