Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа № 752/22183/14-ц
провадження № 61-24401св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у складі головуючого-судді Шевченко Т. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 14 грудня 2005 року між нею як інвестором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Невірос" (далі -ТОВ "Невірос") як забудовником укладено договір № 14-12/30 про пайове інвестування у житлове будівництво, згідно з яким ТОВ "Невірос" зобов`язалось збудувати та передати їй як інвестору у власність частку новозбудованого житла, а саме: чотирикімнатну квартиру за умовним номером № 86, загальною площею 196,27 кв. м, жилою площею 123,58 кв. м, розташовану на дев`ятому (шостому житловому ) поверсі, четвертого під`їзду АДРЕСА_3 . Крім того, 11 лютого 2008 року між ТОВ "Невірос" (забудовник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова фірма "Нова Адреса" (далі - ТОВ "Нова Адреса") (інвестор) та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ "КФ "Нова Адреса" відступило позивачу права інвестора за договором про пайове інвестування у житлове будівництво від 27 жовтня 2005 року № 27-10/25, в тому числі і право власності на частку новозбудованого житла, а саме: однокімнатну квартиру за умовним номером № 3, загальною площею 56,74 кв. м, жилою площею 31,84 кв. м, що розташована на четвертому (першому житловому) поверсі першого під`їзду будинку по АДРЕСА_3 .
Позивач зазначає, що протягом 2005-2008 років вона повністю виконала зобов`язання як інвестор та сплатила вартість частки новозбудованого житла (квартир № 3 і № 86 ). Проте у 2012 році їй стало відомо, що належні їй квартири були відчужені на користь ОСОБА_2 без її відома. На цей час майнові права на вищевказані квартири належать ОСОБА_3, на підставі договорів про відступлення права вимоги від 02 грудня 2008 року, однак вона жодних договорів про відчуження належних їй майнових прав на спірні квартири не підписувала, довіреностей на вчинення таких дій нікому не видавала, вважає, що її підписи на договорах підроблені. При цьому позивач вказувала, що її чоловік ОСОБА_4 займався ріелторським бізнесом, а тому мав чисті аркуші з її підписом, які міг використати при відчуженні спірних квартир ОСОБА_2 , яка була на той час його співмешканкою.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею майнові права (право власності): на квартиру № 117, загальною площею 195,5 кв. м, жилою площею – 122,50 кв. м, кількість кімнат – 4, розташовану на 6 поверсі, 4 секції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ; на квартиру № 3, загальною площею 54,30 кв. м, жилою площею – 29,70 кв. м, кількість кімнат - 1, розташовану на 1 поверсі, 1 секції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3, а також витребувати у ОСОБА_2 майнові права на вказані квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 майнові права (право власності) на квартиру № 117, загальною площею 195,5 кв. м, жилою площею – 122,50 кв. м, кількість кімнат – 4, розташовану на 6 поверсі, 4 секції житлового будинку за адресою : АДРЕСА_3 та на квартиру № 3, загальною площею 54,30 кв. м, жилою площею - 29,70 кв. м, кількість кімнат – 1, розташовану на 1 поверсі, 1 секції житлового будинку за адресою : АДРЕСА_3 . Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнові права на вищевказані квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договори про відступлення права вимоги від 02 грудня 2008 року, згідно з якими право вимоги, в тому числі і право власності на спірні квартири, перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, є недійсними на підставі статей, 203, 215, 228, так як відчуження майнових прав на об`єкти нерухомості відбулось без волевиявлення ОСОБА_1, остання не була присутня при підписанні цих договорів та не мала на меті передавати у власність зазначені квартири будь-якій особі, а тому наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 майнових прав (права власності) на спірні квартири. Отже ОСОБА_1 є інвестором будівництва спірних квартир за договором про пайове інвестування у житлове будівництво від 14 грудня 2005 року № 14-12/30, а також за договором про відступлення права вимоги від 11 лютого 2008 року, за яким ОСОБА_1 набула прав інвестора за договором від 27 жовтня 2005 року № 27\10/25, а тому її право підлягає захисту шляхом витребування на підставі статті 387 ЦК України у ОСОБА_2 спірних квартир, які введені в експлуатацію.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач не ставила питання про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. ОСОБА_1 не доведено, що саме вона є власником спірного нерухомого майна, оскільки існує порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації, який врегульований Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та Законом України "Про інвестиційну діяльність", тобто позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності. З огляду на це, судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України. Також суди попередніх інстанцій не врахували роз`яснення, які були надані Верховним Судом України у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в яких зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Норма частини першої статті 216 ЦК України не застосовується як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Також було відмовлено судом у задоволенні клопотання про виклик експерта в судове засідання з приводу надання ним висновку від 31 жовтня 2016 року, чим порушено диспозитивність сторін. Крім того, суди залишили поза увагою рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 210 року, яке набрало законної сили, та згідно з яким за ОСОБА_2 визнано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, зокрема на спірні квартири.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 травня 2018 року справу № 752/22183/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Статтею 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 жовтня 2005 року між ТОВ "Невірос" та ТОВ "КФ "Нова Адреса" укладено договір № 27-10/25 про пайове інвестування у житлове будівництво з додатками № 1 та № 2, згідно з яким об`єктом будівництва є однокімнатна квартира за умовним номером З, загальною площею 56,74 кв. м, жилою площею 31,84 кв. м, розташована 1 (першому) житловому поверсі, 1 (першого) під`їзду за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса).
11 лютого 2008 року між ТОВ "Невірос", ТОВ "КФ "Нова Адреса" та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким від ТОВ "КФ "Нова Адреса" відступило, а ОСОБА_1 прийняла право інвестора за договором від 27 жовтня 2005 року № 27-10/25 про пайове інвестування у житлове будівництво.
Крім того, 14 грудня 2005 року між ТОВ "Невірос" та ОСОБА_1 укладено договір № 14-12/30 про пайове інвестування у житлове будівництво з додатками № 1, № 2 та № 3, згідно з яким об`єктом інвестування є чотирикімнатна квартира за умовним номером 86, загальною площею 196,27 кв. м, житловою площею 123,58 кв. м, розташована на 6 (шостому) житловому поверсі 4 ( четвертого ) під`їзду за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса).
02 грудня 2008 року між ТОВ "Невірос", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори про відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 права інвестора за договором від 27 жовтня 2005 року № 27-10/25 про пайове інвестування у житлове будівництво та договором про відступлення права вимоги від 11 лютого 2008 року, а також за договором від 14 грудня 2005 року № 14 - 12/30 про пайове інвестування у житлове будівництво.