ПОСТАНОВА
Іменем України
26 липня 2019 року
Київ
справа №359/11497/15-а
адміністративне провадження №К/9901/6891/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області
на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 лютого 2016 року (головуючий суддя: Муранова-Лесів І.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року
(головуючий суддя: Грищенко Т.М., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.)
у справі 359/11497/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області
про поновлення на роботі й стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- поновити її на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області з 13 листопада 2015 року,
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2015 року до дня поновлення на роботі 4612,59 грн. із розрахунку 87,03 грн. за кожен робочий день.
Позивач вказує, що вона не писала заяви про звільнення за угодою сторін та не мала наміру звільнятися з роботи. Крім того вказує, що час звільнення перебувала на лікарняному; наказ про звільнення й документ, який є підставою звільнення, їй не надали до часу звернення до суду.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановою від 1 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, позов задовольнив. Поновив позивача на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області з 13 листопада 2015 року року. Стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2015 року до дня поновлення на роботі 4612,59 грн. з розрахунку 87 гривень 03 копійки за кожен робочий день.
Судові рішення мотивовані висновком про неправомірність звільнення позивача за угодою сторін, оскільки сторонами трудових відносин не було досягнуто згоди щодо такого звільнення.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідач посилається на порушення судами норм статей 7, 8, 9, 10, 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункту 1 статті 36, частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Згідно з аргументами відповідача суди при оцінці доказів викривили обставини справи. При цьому суди не дали належної оцінки власноручно написаній позивачем заяві про звільнення за угодою сторін від 10 листопада 2015 року, яка була підставою для звільнення позивача. Ця заява не була розірвана на момент звільнення. На підтвердження цих обставин було складено акт розірвання заяви від 13 листопада 2016 року, якому судами не було дано належної оцінки. Як і не було дано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_2,згідно з якими ці обставини були підтверджені. Суперечності показань сторін щодо дати написання заяви про звільнення, за аргументами відповідача, суд міг усунути шляхом призначення експертизи.
Позивач не реалізувала свого процесуального права подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 9 січня 2013 року позивач працювала на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони, оцінки та ринку земель Управління Держземагеннства у Бориспільському районі Київської області.
З 6 листопада 2015 року позивача перевели на посаду головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони, оцінки та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області. На цю посаду позивача призначили у зв`язку із проведеною реорганізацією Держземагенства України та її територіальних органів, зокрема і відповідача. При здійсненні вказаної реорганізації позивача повідомляли про майбутнє вивільнення та у відділі кадрів позивач залишала власноручно написану заяву про звільнення за угодою сторін, яка не містила дати написання.
На підставі власноручно написаної позивачем заяви про звільнення за угодою сторін 13 листопада 2015 року відповідач прийняв наказ № 35-К, яким звільнив позивача із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Цього ж дня позивач розірвала власноручно вказану заяву, про що складено акт про розірвання заяви за угодою сторін.
За визначенням статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.