ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2019 року
Київ
справа №815/284/18
адміністративне провадження №К/9901/63011/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №815/284/18
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє і інтересах неповнолітньої ОСОБА_3
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, ухвалене суддею Балабана М.К.
та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Кравченка К.В., суддів: Джабурія О.В., Вербицької Н.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В січні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 (надалі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - відповіда-1, ГУ ДМС) та Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - відповідач-2, Любашівського сектору ГУ ДМС), в якому просили:
визнати дії Любашівського сектору ГУ ДМС щодо не оформлення паспорту неповнолітній ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII - протиправними;
зобов`язати ГУ ДМС - організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, Любашівський сектор ГУ ДМС - оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_3 у формі книжечки, що не містить безконтактного електронного носія, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних;
зобов`язати ГУ ДМС та Любашівський сектор ГУ ДМС вести облік відносно ОСОБА_3 - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивачі по досягненню дитиною 16-річного віку, звернулись із заявою до територіального підрозділу ДМС України по місцю проживання доньки, а саме до Любашівського сектору ГУ ДМС щодо оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорту громадянина України виключно у формі книжечки. Проте, Любашівським сектором ГУ ДМС було надано відповідь в якій було зазначено, що прийом документів для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року припинено. Позивачі вважають, що орган міграційної служби не врахував, що законодавством закріплено дві альтернативні форми внутрішнього паспорту та виготовлення паспорту у формі паспортної книжечки не заборонено діючим законодавством України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
При прийнятті таких рішень суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення статей 4, 3, 13-15, 21 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI), а також положення пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302), підсумували, що з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється тільки у формі картки з безконтактним носієм інформації і з огляду на чинне правове регулювання спірних відносин відповідач міг (та мав своїм обов`язком, якщо є відповідне звернення) видати паспорт громадянина України тільки у такому вигляді.
На дату звернення позивачів із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки оформлення такого документа у вигляді, про який просили заявники, припинено. Водночас відповідач вже був забезпечений необхідними матеріально-технічними ресурсами для оформлення паспорта громадянина України у вигляді картки з безконтактним носієм інформації, тож міг видати зазначений документ тільки встановлено зразка (відповідно до Постанови № 302) та у встановленому порядку (засобами Реєстру). Покликання позивачів на Положення про паспорт суди розцінили як помилкове і, з огляду на чинне правове регулювання, безпідставне.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
04 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , яка діє і інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 .
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначив, що з огляду на чинне на сьогодні правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, але й у формі паспортної книжечки. Заявниця вважає, що позбавлення її доньки права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним і за відсутності встановлених Законом № 5492-VI підстав (частина сьома статті 16) відповідач-2 не має права відмовити у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.
Також скаржник, з покликанням на статтю 10 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон № 2297-VI), зазначила, що вона та її донька не давили згоди на обробку персональних даних (що є необхідним при виготовленні паспорта у вигляді картки з безконтактним електронним носієм інформації) і відмовляються від такої обробки з мотивів своїх релігійних переконань. З урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 та встановлених у справі обставин, скаржник просила скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2, яка діє і інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року у справі №815/284/18.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 23 липня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
01 листопада 2018 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач-1 посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема відповідач-1 стверджує, що видати паспорт громадянина України на сьогодні можна тільки у вигляді ID-картки з безконтактним носієм інформації і встановлена законодавством процедура жодним чином не порушує прав та свобод заявників.
Від Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
05 грудня 2017 року позивачі звернулись із заявою до Любашівського сектору ГУ ДМС, в якій просили оформити і видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верхової Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів ЄДДР. Не передавати будь-які дані до ЄДДР і не присвоювати УПЗР (будь-які інші ідентифікатори (цифрові, штрихкодові, QR-кодові, біометричні тощо). Облік вести за раніше встановленими формами - за ім`ям.
05 грудня 2017 року Любашівським сектором ГУ ДМС надано відповідь №5138/2218, в якій зазначено, що в територіальних підрозділах ДМС України завершено роботу із забезпечення в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, що містить безконтактний електронний носій, у зв`язку з чим прийняття документів на оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року припинено. Згідно п.2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до статті 3 Закону № 987-XII кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI (тут і далі - в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.
За частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.