ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2019 року
Київ
справа №803/1332/17
адміністративне провадження №К/9901/38879/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Любомльського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, третя особа - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Костюкевича С.Ф., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Онишкевича Т. В. (головуючий), Іщук Л. П., Обрізка І. М.
І. Суть спору та історія справи
1. ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2, позивач) в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3, позивач) звернулися до суду з адміністративним позовом до Любомльського районного сектору Державної міграційної служби України у Волинській області (далі Любомльський РС УДМС України у Волинській області, відповідач), в якому просили:
1.1. вважати дії Любомльського районного сектору Державної міграційної служби України у Волинській області щодо неоформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки протиправними;
1.2. зобов`язати Любомльський районний сектор Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати бланк паспорта ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки, що не містить безконтактного електронного носія, з проставленою відміткою місця проживання;
1.3. зобов`язати Любомльський районний сектор Державної міграційної служби України у Волинській області вести облік щодо ОСОБА_3 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі звернулися до Любомльського РС УДМС України у Волинській області з приводу видачі їх неповнолітньому сину паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, на що отримали відмову, яка мотивована запровадженням внутрішніх паспортів у формі ID-картки та відсутністю бланків паспортів зразка 1994 року. Вважають, що відповідач порушує права та інтереси їх сина, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки.
3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження
5. 30.07.2017 ОСОБА_3 та його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявою до Любомльського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, у якій просили видати бланк паспорта громадянина України ОСОБА_3 виключно у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, проставити відмітку реєстрації місця проживання у паспорті та провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. У заяві зазначають про те, що вони, як законні представники неповнолітнього ОСОБА_3, а також сам ОСОБА_3 категорично заперечують проти оформлення йому паспорта у формі пластикової картки. Наполягають на тому, що отримання паспорта у формі пластикової картки типу є правом, а не обов`язком, а форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою.
6. 31 серпня 2017 року за № 0721/1256 на вказану заяву РС УДМС надана відповідь, у якій зазначено, що у статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено обов`язок кожного громадянина, який досягнув 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України у поряду, визначеному цим Законом, а частиною 4 статті 21 цього Закону передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. З 1 листопада 2016 року припинено прийом документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія. Оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки не є можливим. Бланки паспортів громадянина України зразка 1994 року в секторі відсутні.
6.1. Окрім того, заявникам було роз`яснено, що, виходячи із приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України № 207 від 2 березня 2016 року "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", реєстрація/знаяття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Тому територіальні підрозділи УДМС з 4 квітня 2016 року не здійснюють реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання осіб.
7. Відповідь тотожного змісту була надана позивачу УДМСУ у Волинській області листом від 23.05.2017 №0701/М-67.
8. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачі звернулися з вказаним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Волинський окружний адміністративний суд постановою від 07 листопада 2017 року позовні вимоги задовольнив частково.
9.1. Визнав протиправною бездіяльність Любомльського районного сектору Державної міграційної служби у Волинській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки.
9.2. Зобов`язав Любомльський районний сектор Державної міграційної служби у Волинській області оформити та видати бланк паспорта громадянина України ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки.
9.3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
10. Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що права та законні інтереси неповнолітнього ОСОБА_3 порушені відповідачем, оскільки наявними у матеріалах справи належними доказами підтверджено бездіяльність останнього, яка полягає у не оформленні сину заявників паспорта громадянина України у формі книжечки саме через його релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
11. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2018 року скасував постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив. У решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишив без змін.
12. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що станом на 30 серпня 2017 року у відповідача не було ні правових підстав, ні фактичної можливості для видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді книжечки, про що і було повідомлено у відповіді від 31 серпня 2017 року за № 0721/1256.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять змінити в описовій та мотивувальній частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, відобразивши в повному обсязі правову позицію сторін, і як наслідок - винесення з врахуванням цих змін, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити, не передаючи справу на новий розгляд.
14. Мотиви касаційної скарги за змістом подібні до тих, якими обґрунтовано позовні вимоги. Зокрема, представники позивача зазначили, що з огляду на правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, але й у формі паспортної книжечки. Заявники вважають, що позбавлення їх сина права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним та відповідач не мав права відмовити у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.
14.1. Також позивачі, зазначили, що вони та їх син не давили згоди на обробку персональних даних (що є необхідним при виготовленні паспорта у вигляді картки з безконтактним електронним носієм інформації) і відмовляються від такої обробки з мотивів своїх релігійних переконань.
15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
V. Нормативне регулювання
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
18. За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
19. Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
20. Відповідно до статті 3 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
21. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
22. Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
23. За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
24. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI) (тут і далі - в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
25. Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
26. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
27. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
28. Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
29. Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
30. У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
31. За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
32. Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
33. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, …; містять безконтактний електронний носій.
34. За частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
35. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
36. Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
37. Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
38. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 16 Закону № 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.
39. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.
40. Підстави, за яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині сьомій статті 16 Закону № 5492-VI.