ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2019 року
Київ
справа №П/811/939/17
адміністративне провадження №К/9901/59214/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, ухвалену у складі судді Хилько Л. І., та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Юрко І. В. (головуючий), Чабаненко С. В., Шальєвої В. А.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати йому суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";
1.2. стягнути з відповідача на його користь суддівську винагороду за квітень-травень 2017 року в загальній сумі 32000,00 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, має становити 32000 грн. Однак, відповідач в порушення зазначених норм нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду в квітні та травні 2017 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 16000 грн.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на те, що відповідно до п. 22 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій та статус суддів" право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Оскільки позивача призначено на посаду судді до набрання чинності вищезазначеним Законом, а також кваліфікаційне оцінювання позивачем пройдено не було, у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачеві суддівської винагороди у розмірі більшому ніж 16000 грн. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, передбачений законами України.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Указом Президента України від 13.07.2010 р. №767/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Кіровограда.
5. Відповідним наказом голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 03.08.2010 року №93-о ОСОБА_1 зараховано до Ленінського районного суду міста Кіровограда.
6. З відомостей територіального управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області, вбачається, що суддівська винагорода у період за квітень-травень 2017 року позивачеві була виплачена виходячи із посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн.
7. Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 16000 гривень та з метою їх відновлення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року, яку залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
9. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
11. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі
12. Касаційну скаргу мотивує тим, що застосування до спірних відносин вимог пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII (при розрахунку посадового окладу, зокрема, судді) є неправомірним і суперечить статті 130 Конституції України, положенням статті 133 Закону № 2453-VI, статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIІІ, який відсилає до вказаної статті Закону № 2453-VI.
13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій.
V. Джерела права й акти їх застосування
14. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
16. Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
17. За пунктом 22 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
18. Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
19. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
20. За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
21. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
VI. Висновок Верховного Суду
22. У справі встановлено, що позивач є суддею, якого на цю посаду призначено до набрання чинності Законом № 1402-VIII, і який (на дату звернення з цим позовом до суду) не проходив кваліфікаційного оцінювання.
23. З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн. (що становить 16000,00 грн.).
24. Беручи до уваги приписи статті 7 Закону № 1801-VIII, розрахункова величина, яку застосувала ТУ ДСА для нарахування суддівської винагороди позивачу (1600,00 грн.) є розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим Законом з 01 січня 2017 року. Позивач твердить, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.