ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2019 року
Київ
справа №815/1761/18
адміністративне провадження №К/9901/14745/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/1761/18
за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Татарбунарського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (головуючий суддя: Андрухів В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року (головуючий суддя: Бітов А.І., судді: Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовом до Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила суд зобов`язати відповідачів видати її сину паспорт громадянина України у виді паспортної книжечки.
2. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 06 лютого 2018 року вона разом зі своїм чоловіком звернулась до Татарбунарського районного сектору Головного управління ДМС України в Одеській області, в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, з проханням видати їхньому 16-річному сину паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Позивачка вказала, що це прохання мотивовано тим, що вся їхня сім`я є віруючою в Бога, вони є християнами і вважають, якщо їхньому сину буде виданий паспорт у формі картки, яка містить електронний носій, це буде порушення прав сина, як віруючої людини.
3. Позивачка зазначила, що оформлення паспорта зразка 1994 року ніяким чином не порушує законодавство України та не суперечить йому, а відмова у видачі такого паспорта грубо порушує права людини на вільний вибір у видачі документу.
4. Також позивач вказала, що у відмові органу міграційної служби видати її сину паспорт громадянина України зразка 1994 року вона вбачає грубе порушення його прав громадянина України і грубе порушення міжнародних прав і свобод, як людини, яка має свої релігійні переконання.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року задоволено вказаний позов повністю.
5.1. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що будь-яких зауважень щодо невідповідності заяви позивача формі встановленого зразку або відсутності в останнього необхідних документів на час звернення із такою заявою суб`єктом владних повноважень в основу оспорюваного рішення покладено не було та не було зазначено про це заявнику в надісланому йому листі-відповіді від 07.02.2018 року.
5.2. Також суди взяли до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, та дійшли висновку, що Татарбунарський РС ГУ ДМС України в Одеській області листом від 07.02.2018 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки, передбаченої Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 є обгрунтовнаними та підлягають задоволенню.
ІІІ. Касаційне оскарження
6. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
7. В касаційній скарзі автор просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
8. В обґрунтування поданої касаційної скарги орган міграційної служби посилається на те, що вважає помилковим прийняття судами першої та апеляційної до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, оскільки суб`єкти владних повноважень відповідно до актів законодавства користуються певною свободою розсуду при вирішенні питань, віднесених до їх компетенції, тобто наділені дискреційними повноваженнями, а тому суд не може приймати рішення, яким накладати обов`язок на міграційну службу діяти всупереч законодавству України, а саме: оформити та видати паспорт громадянина України.
8.1. Також скаржник зазначає, що до Татарбунарського РС надходила заява ОСОБА_2 та його законних представників, у якій було висловлено прохання надати роз`яснення щодо видачі паспорта громадянина України. На вказану заяву в межах строку. Визначеного Законом України "Про звернення громадян" заявникам було надано письмову відповідь з роз`ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України.
8.2. Крім викладеного, орган міграційної служби вказує на те, що до зазначеної заяви не було надано необхідних документів, а за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Вважає, що у нього був відсутній такий обов`язок у даному випадку.
8.3. Автор скарги наполягає на тому, що, на його думку, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до невірного висновку про можливість вибору форми паспорта громадянина України між карткою та паспортною книжечкою, оскільки з 01 листопада 2016 року правове регулювання спірних відносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки, вже немає законних підстав.
8.4. Окрім зазначеного зазначив, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26 червня 1992 року Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ (, на день звернення позивачів до суду не містили.
8.5. ГУ ДМС України в Одеській області не вважає відмову відповідача у наданні паспорту у вигляді книжечки як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя, оскільки держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України, тому ОСОБА_2 не може відмовитись від виконання обов`язку отримання паспорту, посилаючись на релігійні переконання.
9. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19 лютого 2002 року.
11. 06 лютого 2018 року ОСОБА_2, його матір - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_5 звернулися до ТРС ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, якій вказали, що не мають наміру оформляти ОСОБА_2 паспорт у формі пластикової картки типу ID-1 та просили видати бланк паспорта громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки та проставити відмітку реєстрації місця проживання у паспорті.
11.1. До зазначеної заяви було додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см для оформлення бланку паспорта та копія свідоцтва про народження.
12. Листом від 07 лютого 2018 року ТРС ГУ ДМС України в Одеській області надав позивачам відповідь за №5146/201, згідно якої зазначив, що в ТРС ГУ ДМС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.
13. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що ТРС ГУ ДМС України в Одеській області листом від 07 лютого 2018 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадяни на України у вигляді паспортної книжечки, передбаченої Положенням №2503-XII, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
14. Судова колегія апеляційного суду визнала ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 22, 32 Конституції України, статей 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, статей 1, 2, 6 Закону України "Про захист персональних даних" №2297-VI від 01 червня 2010 року, статей 13, 14, 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20 листопада 2012 року, пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, якими регулюються правовідносини між сторонами.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
17.1. Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
18. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (в редакції Закону України від 14 липня 2016 року №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України"; далі - Закон № 5492-VI) суспільні відносини, пов`язані зі збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
18.1. Згідно з частиною першою статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
18.2. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.