ПОСТАНОВА
Іменем України
24 липня 2019 року
Київ
справа №819/2599/14-a
касаційне провадження №К/9901/11305/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Тацій Л.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 (головуючий суддя: Шавель Р.М., судді: Костів М.В., Гулид Р.М.) у справі №819/2599/14-а за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи: Олексинська сільська рада Борщівського району Тернопільської області, Спілка селян "Олексинська" про визнання протиправним внесення запису до державного реєстру та скасування запису щодо припинення юридичної особи за рішенням засновників,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Відділу державної реєстрації Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи: Олексинська сільська рада Борщівського району Тернопільської області, Спілка селян "Олексинська", в якому просив:
визнати протиправним внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників щодо припинення Спілки селян /СС/ "Олексинська", вчиненого 24.10.2014 відповідачем Реєстраційною службою /РС/ Борщівського районного управління юстиції /РУЮ/ Тернопільської області;
скасувати записи в Єдиному державному реєстрі, вчинені 24.10.2014 РС Борщівського РУЮ Тернопільської області про рішення засновників щодо припинення СС "Олексинська" і про голову комісії з припинення або ліквідатора Дешеву М.І .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорювані реєстраційні дії вчинені на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства. Позивач зазначив, що останній призначений на посаду голови Правління спілки селян "Олексинська" та ніяких рішень щодо припинення юридичної особи та тим паче призначення ліквідатора з припинення ні він, ні інші члени спілки селян не приймали.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2016 адміністративний позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2016 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що подані на реєстрацію документи не відповідають вимогам законодавства, а саме: протокол зборів членів СС "Олексинська" від 21.09.2014 не засвідчений печаткою спілки; відсутні дані про членство у спілці будь-кого із підписантів вказаного протоколу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації припинення юридичної особи лише засвідчує, з-поміж іншого, факт припинення юридичної особи, тобто виконує функцію легалізації події припинення (ліквідації) юридичної особи. У той же час виконання цієї функції не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) за тим, чи рішення про припинення особи (протокол загальних зборів) містить відомості, передбачені законом, відповідальність за відповідність яких законодавству покладається на засновників (учасників) юридичної особи. Апеляційний суд також зазначив, що спірними правовідносинами не порушуються права та обов`язки позивача, що виключає звернення з цим позовом.
Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2016 залишити в силі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору, зокрема, судом не враховано, що реєстраційні дії вчиненні на підставі документів поданих неуповноваженими на те особами; рішень щодо припинення діяльності спілки членами цієї спілки не приймалось.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги з урахуванням вимог ст. 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно відомостей зазначених у протоколі зборів членів СС "Олексинська" № 2 від 21.09.2014 вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади голови спілки, прийнято рішення про ліквідацію спілки та створення ліквідаційної комісії, головою якої призначено Дешеву М.І. ; також уповноважено голову ліквідаційної комісії призначити уповноважену особу Корольчука В. Ю . для подачі усіх необхідних документів державному реєстратору щодо припинення діяльності спілки шляхом її ліквідації.
24.10.2014р. державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про перебування СС "Олексинська" в стані припинення за рішенням засновників; головою комісії з припинення (ліквідації) спілки зазначено Дешеву М.І .
Вважаючи, що державна реєстрація припинення юридичної особи проведена на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент вирішення судами першої та апеляційної інстанцій справи) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.