1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



24 липня 2019 року

Київ

справа №826/12173/15

касаційне провадження №К/9901/7471/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 (головуючий суддя: Лічевецький І.О., судді: Мацедонська В.Е., Мельничук В.П.)у справі №826/12173/15 за позовом Київської міської ради до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгенівни, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_1, Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгенівни, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), Державна архітектурно-будівельна інспекція України, в якому просила:

визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгеніївни та скасувати рішення про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 175,5 кв. м, які складаються із нежитлової будівлі літера "Е" загальною площею 154,5 кв.м та нежитлової будівлі літера "Ж" загальною площею 21 кв.м за ОСОБА_1 ;

зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 175,5 кв. м, які складаються із нежитлової будівлі літера "Е" загальною площею 154,5 кв.м та нежитлової будівлі літера "Ж" загальною площею 21 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірними реєстраційними діями порушені права позивача, як органу місцевого самоврядування, який реалізує право комунальної власності територіальної громади м. Києва на земельну ділянку, на якій розміщені нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровані за ОСОБА_1 . Позивач зазначив, що державний реєстратор не мала законних підстав проводити державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки декларація про готовність об`єкта до експлуатації "Реконструкція нежитлових приміщень №№1-1-1-9 літ. Е, № 1-1 літ. Ж на проспекті Науки, 4 у Голосіївському районі міста Києва" № КВ 143142320208 від 20.08.2014 була скасована наказом Державної архітектурно - будівельної інспекції України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:

визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгенівни.

визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17006639 від 06.11.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявником не було подано державному реєстратору документів, які підтверджують виникнення чи перехід права власності на об`єкт нерухомого майна. Також суд апеляційної інстанції вказав на помилковість посилань відповідача на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2010 у справі № 2-2752/2010, оскільки таке рішення державному реєстратору не надавалось.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги третя особа посилалась на те, що надання оцінки підставам виникнення у ОСОБА_1 права власності на нежитлові будівлі поза межами компетенції адміністративних судів. Скаржник зазначив, що державна реєстрація права власності проведена на підставі належних документів, повний перелік яких було подано державному реєстратору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.07.2016 відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку ст. 31 КАС України, п. 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 27.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Учасники справи правом на подання відзиву не скористались.

Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог ст. 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2010 у справі № 2-2752/2010 визнано укладеним договір купівлі-продажу нерухомого майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Цим же рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення №№ 1-8 літ. "Г", № 9-20 літ. "Д", що розташовані по АДРЕСА_1 .

05.08.2014 та 20.08.2014 Інспекцією ДАБК у м. Києві зареєстровані подані ОСОБА_1 декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень №№ 1-1 - 1-9 літ. "Е", № 1-1 літ. "Ж" по АДРЕСА_1 та про готовність об`єкта до експлуатації.

17.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на зазначені реконструйовані об`єкти нерухомості. До заяви було подано документи згідно переліку.

06.11.2014 державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17006639, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 . У цей же день ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Вважаючи, що державна реєстрація проведена без наявності на те правових підстав, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.


................
Перейти до повного тексту