ПОСТАНОВА
Іменем України
24 липня 2019 року
Київ
справа №817/1374/17
адміністративне провадження №К/9901/243/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №817/1374/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання дій протиправними та відшкодування витрат, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, прийняту в складі головуючого судді Друзенко Л.В., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Капустинського М.М., суддів Моніча Б.С., Охрімчук І.Г.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У вересні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - УСЗН, відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області;
1.2. стягнути з відповідача на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість у сумі 5957,94 грн.
2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що впродовж 2015 року здійснював перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування: "Рівне - Велика Омеляна".
2.1.Частина пасажирів, яким позивачем надана послуга, відносяться до пільгової категорії громадян, компенсація за перевезення яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів у встановленому законом порядку.
2.2. Відповідно до статті 29 Закон України "Про автомобільний транспорт" позивач як перевізник, має право на отримання компенсації за здійснення пільгових перевезень пасажирів.
2.3. Водночас загальна вартість перевезення пільгових категорій громадян згідно розрахунків за 2015 рік у розмірі 5957,94 грн. відповідачем не компенсована.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Позивач зареєстрований як фізична особа підприємець, з 01.01.2012 є платником єдиного податку і має ліцензію серії АД №064630 на здійснення такого виду господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом; дозволений вид робіт: внутрішні перевезення пасажирів автобусами з необмеженим строком дії, починаючи з 23.07.2012.
4. 05.01.2015 між Рівненською районною державною адміністрацією, як замовником, Управлінням соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації, як розпорядником коштів, та позивачем, як перевізником, укладено договір №02/2015 (далі - договір) на відшкодування витрат за безкоштовне перевезення пільгової категорії громадян.
5. Відповідно до зазначеного договору позивач зобов`язався здійснювати безкоштовне перевезення в межах населених пунктів Рівненського району пасажирів пільгових категорій на маршруті "Рівне ПВА - Велика Омеляна" (маршрут №1439), а розпорядник коштів зобов`язався відшкодовувати, у межах асигнувань з державного бюджету, витрати за безкоштовне перевезення пільгової категорії громадян відповідно до Порядку здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, які перевозяться автомобільним та електротранспортом загального користування, затвердженого розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації №128 від 26.03.2007.
5.1. Згідно з пунктом 4.1 Договору розпорядник коштів зобов`язується при надходженні коштів з Державного бюджету України перераховувати перевізнику розраховану суму субвенції у межах сум, передбачених на 2015 рік, на відшкодування витрат за безкоштовне перевезення пільгових категорій громадян за відповідний період на підставі первинних звітних документів.
6. Листом №76/01-21/17 від 10.07.2017 УСЗН повідомило позивача про те, що станом на 01.01.2015 року заборгованість за 2014 рік по маршруту "Рівне - Велика Омеляна" перед ним становила 3813,82 грн., яка була погашена у січні 2015 року в сумі 2800,00 грн., та у лютому 2015 року в сумі 913,82 грн. Згідно з поданими розрахунками на 2015 рік і в межах бюджетних асигнувань станом на 01.01.2016 склалася заборгованість за перевезення пільгової категорії населення по вказаному маршруту в сумі 5957,94 грн. Заборгованість не погашена у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.
7. Ураховуючи, що вказана сума заборгованості відповідачем не погашена позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про її стягнення.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:
стягнуто з УСЗН на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість, яка склалася станом на 01.01.2016, за перевезення пільгової категорії населення по маршруту "Рівне - Велика Омеляна" за 2015 рік у сумі 5957,94 грн.
9. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від взятого державою зобов`язання. Оскільки позивач свої зобов`язання за договором щодо пільгового перевезення пасажирів виконав, обов`язком УСЗН було відшкодувати понесені витрати.
10.Також суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідні кошти на компенсацію за пільгове перевезення пасажирів у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам були передбачені Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", а рішенням Рівненської обласної ради від 21.01.2015 №1423 "Про обласний бюджет на 2015 рік" кошти субвенції були розподілені між адміністративно-територіальними одиницями області. Водночас суди попередніх інстанцій аналізуючи зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, а також положень чинного законодавства дійшли висновку, що такий договір є адміністративним договором і не має ознак цивільно-правового договору.
IV. Провадження у суді касаційної інстанції
11. Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій УСЗН звернулося зі скаргою до суду касаційної інстанції.
12. Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2017 року справу передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Желтобрюх І.Л., суддів Бевзенка В.М., Смоковича М.І.
12.2. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
12.3. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 23 травня 2019 року №456/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
12.4. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
13. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
14. В обґрунтування касаційної скарги скаржник указує, що УСЗН є бюджетною установою і свої зобов`язання може виконувати в межах бюджетних асигнувань. Відповідач наголошує на тому, що компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюються тільки у межах бюджетних асигнувань. Водночас заявки на суму, які перевищують бюджетні асигнування не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за бюджетні кошти. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства.
V. Джерела права й акти їх застосування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
15. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Згідно із статтею 11 Закону України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344-III) надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
17. Частиною другою статті 29 Закону №2344-III встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів і перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
18. Статтею 37 цього Закону №2344-III передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
19. Відповідно до частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
20. Відповідно до пункту 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (далі - Порядок №256) головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.