Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
місто Київ
справа № 761/6343/17
провадження № 61-7838св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Литий камінь", Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ",
третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька Ольга Володимирівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений 09 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Литий камінь"
(далі - ТОВ "Литий камінь") та Публічним акціонерним товариством "Піреус Банк МКБ" (далі - ПАТ "Піреус Банк МКБ"), у частині передачі в іпотеку майнових прав на машиномісце НОМЕР_1, площею 14, 6 кв. м, у секції 2, розташоване на цокольному поверсі в житловому будинку на АДРЕСА_2, та визнати за ним право власності на це машиномісце.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 20 квітня 2011 року між ним та ТОВ "Литий камінь" укладено договір № 20/04Ж-ПО3Р-2
купівлі-продажу майнових прав паркомісця за будівельною адресою: АДРЕСА_2, з такими характеристиками: розташування - секція 2, паркінг будівельний № 03, загальною площею 14, 60 кв. м, поверх 3 із приміткою, що зазначена площа є проектною.
21 квітня 2011 року позивачем сплачено 100 % вартості майнових прав на об`єкт будівництва і 22 квітня 2011 року позивачу надано довідку про повну оплату вартості майнових прав у розмірі 278 600, 00 грн та підписано акт прийому-передачі майнових прав. Після завершення будівництва житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2, та зміною будівельних характеристик будинку між ТОВ "Литий камінь" та позивачем 20 квітня 2015 року укладено додаткову угоду до договору НОМЕР_1/04Ж-ПО3Р-2 купівлі-продажу майнових прав від 20 квітня 2011 року, за умовами якої уточнені характеристики на об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються: секція 2, поверх цокольний, машиномісце НОМЕР_1, загальна площа згідно з технічним паспортом 14, 6 кв. м.
20 грудня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності за зазначений об`єкт нерухомості, а після такої реєстрації дізнався про те, що майнові права на об`єкт нерухомості, власником яких він є, передано в іпотеку ПАТ "Піреус Банк МКБ" за договором іпотеки від 09 лютого 2012 року, укладеним з ТОВ "Литий камінь". Проте під час укладення договору іпотеки власником майнових прав був позивач, а тому договір іпотеки від 09 лютого 2012 року в частині передачі банку в іпотеку майнових прав на машиномісце НОМЕР_1, площею 14, 6 кв . м, у секції 2, розташоване на цокольному поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_2, зважаючи на положення статті 203 ЦК України, є недійсним.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що предмет договору купівлі-продажу майнових прав між позивачем та ТОВ "Литий камінь" змінено його сторонами після укладання договору іпотеки, у зв`язку із чим підстави для визнання частково недійсним договору іпотеки та права власності на майно відсутні.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що договір іпотеки укладено до підписання сторонами додаткової угоди до договору купівлі-продажу майнових прав на паркомісце НОМЕР_1 , яке розташоване на цокольному поверсі, загальною площею 14, 6 кв. м, за адресою : АДРЕСА_2 ; на момент укладення угоди позивач не був власником зазначеного паркомісця, у зв`язку із чим договір іпотеки не може бути визнаний недійсним.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, Миколаєць Д . А. просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що він на момент укладення спірного договору іпотеки був власником майнових прав на спірний об`єкт нерухомості, а тому ТОВ "Литий камінь" не мало права передавати належне позивачу машиномісце, оскільки воно йому не належало. Також зазначив, що оспорюваний договір іпотеки укладений із порушенням статті 5 Закону України "Про іпотеку", оскільки на момент укладення договору передача майнових прав у іпотеку не дозволялася. Окрім цього заявник зазначив, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірне машиномісце, що передане в іпотеку банку, та машиномісце, майнові права на яке придбав позивач, не є тотожними.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ПАТ "Піреус Банк МКБ" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року, ухвалою від 22 травня призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій