Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 506/292/16-ц
провадження № 61-39813св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Окнянська районна рада в Одеській області, ОСОБА_3,
треті особи: Окнянська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року у складі судді Бурдинюк О. С. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Окнянської районної ради в Одеській області, ОСОБА_3, треті особи: Окнянська районна державна адміністрація Одеської області (далі - Окнянська РДА), Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру), про визнання незаконним та скасування державного акта.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що на підставі державного акта від 11 грудня 2008 року серії НОМЕР_1, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів за № 010852600009 ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер № НОМЕР_2, площею 2,00 га на території Федосіївської сільської ради. Крім того, ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта від 11 грудня 2008 року серії НОМЕР_3, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів за № 010852600009 належить земельна ділянка кадастровий номер № НОМЕР_4 площею 2,00 га на території Федосіївської сільської ради. 06 червня 2013 року вони дізналися про порушення своїх прав, а саме Відділ держземагентства у Красноокнянському районі листом від 06 березня 2013 року № 15-01-20/987 повідомив, що вказані земельні ділянки перебувають у межах земельної ділянки площею 49,5 га постійного землекористування ОСОБА_3 (державний акт, виданий 07 травня 2002 року № НОМЕР_5, зареєстрований у Книзі записів державних актів № 104 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства). Державний акт виданий з порушенням законодавства, у зв`язку з чим він підлягає скасуванню у частині, що накладається на їхні земельні ділянки. Крім того, відповідно до статей 92, 121 ЗК України (у редакції від 25 листопада 2001 року) передбачено вичерпний перелік осіб, що можуть набувати право постійного землекористування, серед яких фізичні особи відсутні, крім того, передбачена можливість виділення одній особі для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00 га, а не 49,5 га, як відведено відповідачу.
Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати незаконним та скасувати державний акт, виданий 07 травня 2002 року НОМЕР_5, зареєстрований у Книзі записів державних актів № 104 Красноокнянською районною радою на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 у межах, що накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2,00 га та про визнання незаконним та скасування державного акта, виданого 07 травня 2002 року № НОМЕР_5, зареєстрованого у Книзі записів державних актів № 104 Красноокнянською районною радою на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 у межах, що накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 кадастровий номер НОМЕР_4, площею 2,00 га.
Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що є неприпустимим позбавлення відповідача його права користуватися земельною ділянкою лише з тієї підстави, що державним органом, що здійснює ведення ДЗК допущено помилку, а саме: не внесені дані щодо земельної ділянки відповідача до автоматизованої системи ДЗК. Відповідачем отриманий державний акт на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,50 га у 2002 році, а ОСОБА_1, ОСОБА_2 надано у власність земельні ділянки по 2,00 га кожному наприкінці 2008 року. Тобто ОСОБА_3 набув право постійного користування землею набагато раніше ніж ОСОБА_1, ОСОБА_2 також ОСОБА_3 не може відповідати за рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте щодо позивачів, а отже, його не може бути позбавлено конституційного права, оскільки він добросовісно, відкрито та на законних підставах набув право користування на земельну ділянку.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що є неприпустимим позбавлення відповідача його права користуватися земельною ділянкою лише з тієї підстави, що державним органом, що здійснює ведення ДЗК допущено помилку та не внесено дані щодо земельної ділянки відповідача до автоматизованої системи ДЗК.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У липні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року, в якій просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказують на те, що висновок про набуття ОСОБА_3 права користування землею суперечить статтям 23, 23 ЗК України, у редакції від 1990 року, якими визначено, що право користування землею виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, до одержання документа, шо посвідчує право користування землею, забороняється. Документом, який посвідчує право користування земельними ділянками особистого селянського господарства є державний акт. Зважаючи, що землевпорядна документація розроблялась за рахунок осіб яким земля мала відводитись необхідно зробити висновок, що відповідач не набув й права "правомірного очікування" видачі державного акта.
23 жовтня 2018 року ГУ Держгеокадастру подало до суду пояснення, у яких зазначило рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
У жовтні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що позивачами не доведено, яким чином право користування земельною ділянкою ОСОБА_3 порушило їхні права саме в момент його набуття (2002 рік) та в подальшому, в момент виділення їм земельних ділянок. Позивачі мали отримати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель запасу, натомість їм видано земельні ділянки із земель, які перебували у користуванні фермерського господарства. Оскільки земельна ділянка у ОСОБА_3 з користування не вилучалась, та право користування земельною ділянкою не припинялось, то Красноокнянська РДА не мала права передати її у власність іншим особам, у тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У липні 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про призначення справи до розгляду та врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.