Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 192/1257/17-ц
провадження № 61-4254св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Солонянська районна рада Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Солонянської районної ради Дніпропетровської області на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року у складі судді Стрельникова О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Солонянської районної ради Дніпропетровської області про скасування розпорядження, поновлення на роботі та зобов`язання вчинити певні дії.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 01 грудня 2011 року керівник Солонянського відділу освіти Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області ОСОБА_2, зібрав усіх директорів шкіл та директорів позашкільних закладів, та примусив їх написати заяви про звільнення із займаних посад. Аналогічний примус застосований до неї як директора Солонянського центру дитячої юнацької творчості, і вона написала заяву про звільнення. Потім ОСОБА_2 приніс та видав усім трудові книжки, змусивши поставити підпис про їх отримання.
01 грудня 2011 року, відповідно до запису в трудовій книжці вона дізналася, що її звільнено з посади директора Солонянського центру дитячо-юнацької творчості, згідно з частиною першою статті 36 КЗпП України (за згодою сторін). Проте після звільнення вона продовжувала працювати, на своїй посаді у відділі освіти Солонянської районної державної адміністрації, де отримувала заробітну плату. В цей же день, згідно з розпорядженням голови Солонянської районної ради Дніпропетровської області, її тимчасово призначено виконуючим обов`язки директора комунального закладу освіти "Солонянський районний центр дитячої та юнацької творчості" (далі - КЗ "Солонянський РЦДЮТ") на період із 02 грудня 2011 року по 29 лютого 2012 року.
01 березня 2012 року на вимогу відповідача, між нею та радою укладений повторний строковий трудовий договір, на період її роботи директором центру КЗ "Солонянський РЦДЮТ" із 01 березня по 02 квітня 2012 року.
28 березня 2012 року, фактично під погрозами недопуску до роботи, між нею та відповідачем знову укладений трудовий договір строком із 28 березня 2012 року по 21 серпня 2017 року, але заробітну плату впродовж 5 років їй продовжував нараховувати та виплачувати Відділ освіти Солонянської районної державної адміністрації, хоча з 01 грудня 2011 року по 21 серпня 2017 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.
Розпорядженням голови районної ради від 21 серпня 2017 року "Про кадрові питання деяких комунальних закладів освіти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району", її звільнено з посади директора КЗ "Солонянський РЦДЮТ" на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки робота директора центру КЗ "Солонянський РЦДЮТ", є постійною та такою, що не виконується протягом певного строку, не є сезонною, короткотривалою. Ніяких заяв на ім`я голови Солонянської районної ради Дніпропетровської області про прийняття її на роботу за строковим договором, з підстав, що спонукають саме найматися на роботу за строковим, а не безстроковим трудовим договором та з причин пов`язаних з її сімейно-побутовими та іншими особистими причинами, не подавала.
Крім того, строкові трудові договори переукладалися неодноразово, що не давало змоги відповідачеві для її звільнення із займаної посади за частиною другою статті 36 КЗпП України, так як строкові трудові договори, що були переукладені декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Розпорядженням голови Солонянської районної ради Дніпропетровської області від 21 серпня 2017 року "Про кадрові питання деяких комунальних закладів освіти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району" її звільнено одноособово, а не колегіально, що свідчить про порушення вимог законодавства, в частині обов`язкового розгляду питання про звільнення виключно на пленарних засіданнях ради.
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила скасувати розпорядження голови Солонянської районної ради Дніпропетровської області від 21 серпня 2017 року "Про кадрові питання деяких комунальних закладів освіти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району" в частині її звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України з посади директора комунального позашкільного закладу освіти "Солонянський РЦДЮТ"; поновити її на посаді директора з 21 серпня 2017 року, шляхом видання відповідного розпорядження.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано розпорядження голови Солонянської районної ради Дніпропетровської області від 21 серпня 2017 року "Про кадрові питання деяких комунальних закладів освіти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району" в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 36 КЗпП України з посади директора комунального позашкільного закладу освіти "Солонянський РЦДЮТ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора комунального позашкільного закладу освіти "Солонянський РЦДЮТ" із 21 серпня 2017 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального позашкільного закладу освіти "Солонянський РЦДЮТ" із 21 серпня 2017 року.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи розпорядження про звільнення позивача, голова районної ради діяв з перевищенням наданих йому повноважень і тому таке розпорядження у частині звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що питання про звільнення позивача є виключним правом районної ради, яке вирішується тільки на пленарному засіданні, і не може бути делегованим іншим особам.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У березні 2019 року Солонянська районна рада Дніпропетровської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що голова Солонянської районної ради не здійснив одноособового звільнення позивача з займаної посади, так як його розпорядження одноголосно затверджене, наступного дня, на пленарному засіданні районної ради рішенням Солонянської районної ради від 22 серпня 2017 року № 190-15/VII"Про затвердження розпорядження голови районної ради, прийнятих в міжсесійний період". Судами не враховано, що відповідно до статті 144 Конституції України, частин першої та восьмої статті 59, частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають нормативні та інші акти у формі рішень, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Затвердження розпорядження голови районної ради на пленарному засіданні районної ради - це процес надання розпорядженню остаточної юридичної сили. Суди залишили поза увагою докази, які підтверджують, що Солонянська районна рада не мала можливості скликати та провести пленарне засідання ради саме 21 серпня 2017 року, в день закінчення строкового трудового договору, укладеного між головою районної ради та ОСОБА_1, через що позивача звільнено розпорядженням голови районної ради, яке наступного дня затверджене на пленарному засіданні Солонянської районної ради. Судом апеляційної інстанції взагалі були проігноровані правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 648/2416/16-ц.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому зазначила, що за логікою відповідача, районна рада "вважає себе законодавчим органом", який на власний розсуд "застосовуючи законотворчу ініціативу" приймає якісь положення та інші локальні акти, що фактично скасовують дію імперативних норм законодавства України. Питання про її звільнення є виключним правом районної ради, яке вирішується тільки на пленарному засіданні, і не може бути делегованим іншим особам у жодному випадку.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.