ПОСТАНОВА
Іменем України
23 липня 2019 року
м. Київ
справа №826/10852/15
касаційне провадження №К/9901/9645/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Гром Л.М., Міщук М.С.) у справі № 826/10852/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2015 № 0000152201.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 07.07.2015 відмовив у задоволенні позову.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.11.2015 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" оскаржило їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: статей 2, 7, 11, 86, 159, 207 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
При цьому наголошує, що судовими інстанціями неповно досліджено докази, а також не доведено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, результати якої оформлено актом від 26.12.2014 № 7525/26-56-22-02-03/35704808.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок безпідставного формування витрат за рахунок включення до їх складу відсотків, сплачених нерезиденту Компанії "CHS Europe SA" (Швейцарія) за користування кредитними коштами за договором від 01.12.2008, який, на переконання органу доходів зборів, укладено за відсутності ділової мети, а виключно для мінімізації податкових зобов`язань з податку на прибуток шляхом штучного формування витрат.
Зокрема, з`ясовано, що 01.12.2008 між нерезидентом Компанією "CHS Europe SA" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" (позичальник) укладено договір позики, згідно з яким, з урахуванням додаткових угод, позикодавець зобов`язався надати позивачу грошові кошти в доларах США у вигляді кредитної лінії в розмірі та на умовах, встановлених договором, на строк до 30.11.2012.
Загальна сума позики як кредитної лінії склала 40000000,00 доларів США, розмір ставки за користування позикою становив 9,8 відсотків річних від фактично отриманої частини позики до 01.11.2010 та 6,5 відсотків річних від фактично отриманої частини позики з 01.11.2010.
Відповідно до умов зазначеного договору кошти надавались Товариству з обмеженою відповідальністю "СіЕйчЕс Україна" для виробничих потреб та забезпечення господарської діяльності певними траншами в розмірах, заявлених позивачем, але з урахуванням встановленого ліміту.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 № 0000152201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2135981,00 грн. за основним платежем та 489271,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) позикою є грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Основна сума отриманих кредитів та позик згідно з підпунктом 136.1.20 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не враховується у складі доходів платника податку для визначення його об`єкта оподаткування.
За правилами підпунктів 153.4.1, 153.4.2 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти, залучені платником податку у зв`язку з отриманням фінансових кредитів, позик від інших осіб-кредиторів.
Не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв`язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам-кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам-дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.
Водночас пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов`язані з нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв`язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов`язаннями на користь таких нерезидентів та пов`язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів (пункт 141.2 статті 141 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Судами з`ясовано, що в охоплений перевіркою період позивачем до складу витрат включено суму відсотків за договором позики від 01.12.2008 в межах вимог пункту 141.2 статті 141 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки позикодавець та позичальник є пов`язаними особами.