ПОСТАНОВА
Іменем України
16 липня 2019 року
Київ
справа №804/13713/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3305/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 (суддя Боженко Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 (головуючий суддя Чередниченко В.Є.. судді: Коршун А.О., Круговий О.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" до Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Нікопольська зернова компанія" звернулося до суду з адміністративним позовом до Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.10.2013 №0002592201.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм процесуального права в частині офіційного з`ясування всіх обставин справи та дослідження і оцінки доказів, наявних у матеріалах справи. Відповідач вважає, що основною метою позивача було одержання доходу за рахунок несплати відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету, на думку податкового органу господарські операції не містять ділової мети. Відповідач вказує, що операції з придбання та подальшої реалізації олії соняшникової нерафінованої на експорт здійснювалися без фактичного її отримання, але з оформленням первинних документів, на підставі яких відображено господарські операції у бухгалтерському обліку. Виписані податкові накладні для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляд справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №804/13713/13-а.
Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2019 попередній розгляд справи призначено на 16.07.2019.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини. Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Нікопольська зернова компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні реалізації товарів не власного виробництва за межі митної території України за період з 01.01.2013 по 28.02.2013.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 11.09.2013 №417/221/31337984, згідно якого, податковим органом встановлено порушення позивачем пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2ʼ602ʼ577,51грн., у тому числі: січень 2013 року - 1ʼ991ʼ552,00грн., лютий 2013 року - 611025,51грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.10.2013 №0002592201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем - 2ʼ602ʼ577,51грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1ʼ301ʼ288,76грн.
Не погодившись з прийнятим контролюючим органом рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що податковим органом не виконано покладений на нього частиною другою статті 71 КАС України обов`язок доказування правомірності свого рішення. Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Стаття 82 Митного кодексу України передбачає, що експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов`язань щодо їх зворотного ввезення.
Судами з`ясовано, що під час здійснення митного оформлення товарів, які були вивезенні позивачем за межі митної території України в митному режимі експорту у січні, лютому 2013 року, митним органом не було встановлено порушень діючого законодавства, а тому ним були здійснені передбачені законодавством процедури для завершення митного контролю та митного оформлення експортних товарів за ВМД та надано дозвіл на їх ввезення за межі митної території України, що підтверджується митними деклараціями, оформленими відповідно до вимог Митного кодексу України. Керуючись чинним законодавством, суд вважав, що товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.
З урахуванням встановлено, суди констатували, що належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак є підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов`язань з цього податку за експортними поставками.
Згідно статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податків з вивезення товарів у митному режимі експорту.
Відповідно до статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.
Згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Касаційний суд вважає правильними висновки, що за змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку на додану вартість, нарахованих у вартості товарів (послуг), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією.