ПОСТАНОВА
Іменем України
24 липня 2019 року
Київ
справа №826/6333/16
адміністративне провадження №К/9901/18750/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Чиркіна С.М., Шарапи В.М.
розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/6333/16
за позовом ОСОБА_1
до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича,
треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Головне територіальне управління юстиції у м. Києві
про скасування запису,
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Арсірія Р.О. від 22 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Собківа Я.М., Вівдиченко Т.Р., Сорочка Є.О. від 17 липня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка В.С. (далі також - відповідач), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк"), Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, у якому просив скасувати запис в Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 7596309) про заміну умов обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесений 18 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком В.С.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні повноваження для вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації обтяження згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року в контексті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 3 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Натомість суди встановили, що відповідні нотаріальні дії та державна реєстрація прав та їх обтяжень була проведена різними нотаріусами та в різний час. Крім того, зважаючи на норми чинного законодавства, суди зазначили, що при переході речового права на нерухоме майно при заміні іпотекодержателя з Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі також - ПАТ "Сведбанк") на ПАТ "Дельта Банк" шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру іпотек має передувати укладення відповідного додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до договору іпотеки № 2615/0708/71-062-Z-62 від 18 липня 2008 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ПАТ "Дельта Банк" звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 03 серпня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/6333/16, витребувано матеріали справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Шарапу В.М. та Чиркіна С.М.
Учасники справи письмових клопотань не заявляли та не інформували про наявність будь-яких нових обставин, які варто врахувати Верховному Суду під час касаційного перегляду справи, з урахуванням часу, що пройшов з моменту винесення оскаржуваних рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 липня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі також - ВАТ "Сведбанк") було укладено кредитний договір № 2615/0708/71-062.
18 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №2615/0708/71-062-Z-62, яким відповідно до пункту 1 договору забезпечено належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя.
За умовами пункту 2 Іпотечного договору на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: АДРЕСА_1 .
Зазначений іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Німченко О.Є. та зареєстрований за №7623.
В подальшому між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником ВАТ "Сведбанк", та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., за умовами якого ПАТ "Сведбанк" продав (відступив) права вимоги та передав їх, а ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі й по договору від 18 липня 2008 року №2615/0708/71-062.
18 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком Віктором Станіславовичем було прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ПАТ "Дельта Банк", за наслідками чого до Державного реєстру іпотек було внесено відповідні зміни.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами діюче законодавство України не передбачало обов`язку реєстратора щодо внесення інформації про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою або відступлення прав за іпотечним договором до Державного реєстру іпотек в день укладення договору та тим самим нотаріусом, який посвідчував цей договір. Крім того зазначається, що Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 та Законом України "Про іпотеку", не визначено того, що перехід речового права на нерухоме майно оформлюється виключно у вигляді додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до вже існуючого договору іпотеки.
Від інших учасників справи заперечень або відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.