РІШЕННЯ
Іменем України
18 липня 2019 року
Київ
справа №520/2261/19
адміністративне провадження №П/9901/183/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А., Смоковича М.І., Стрелець Т.Г.,
за участі:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Русакової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації,
встановив:
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року адміністративну справу передано за підсудністю до Верховного Суду, який ухвалою від 27 травня 2019 року відкрив провадження у даній справі.
Згідно з уточненою редакцією позовних вимог позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Держави України в особі Вищої ради правосуддя, що спричинила порушення розумних строків розгляду заяви про відвід судді, заявленої в межах цивільної справи №638/2261/18;
- визнати протиправною бездіяльність Держави України в особі Вищої ради правосуддя, що спричинила порушення розумних строків розгляду цивільної справи №638/2261/18;
- стягнути з Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_2 компенсацію за порушення розумних строків розгляду цивільної справи №638/2261/18 в сумі 24385,15 грн;
- стягнути з Держави України в особі Вищої ради правосуддя суму судових витрат в розмірі 12352,24 грн, яка складається із суми судового збору в розмірі 2305,20 грн, суми сплаченої комісії за перерахування грошових коштів в розмірі 47,04 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Під час судового розгляду представником відповідача було заявлене клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача було відмовлено.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив залишити позов без задоволення. В обґрунтування своєї позиції наголошував на тому, що позивачем у даному позові не ставиться питання щодо законності дій (бездіяльності) чи актів Вищої ради правосуддя та не заявлено жодних вимог до вказаного органу державної влади. Натомість, зміст позовних вимог не має ознак юридичного спору, позивач фактично висловлює незгоду з порушенням розумних строків розгляду цивільної справи №638/2261/18 та заяви про відвід судді в межах цієї справи.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у матеріалах докази, Суд встановив наступне.
У провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова перебуває цивільна справа №638/2261/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено у повному обсязі
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 червня 2018 року у цивільній справі №638/2261/18 позов задоволено у повному обсязі: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_4, в розмірі 8000 грн щомісячно, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
У подальшому ОСОБА_3 звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова із заявою про перегляд заочного рішення цього суду від 21 червня 2018 року.
Заяву було розподілено для розгляду судді Омельченко К.О., яка ухвалою від 29 жовтня 2018 року скасувала заочне рішення від 21 червня 2018 року та призначила розгляд справи в загальному порядку на 16 листопада 2018 року.
15 листопада 2018 року ОСОБА_2 та її представником було заявлено відвід судді Омельченко К.О., однак, як зазначив позивач, станом на час звернення до суду з цим позовом заява не розглянута.
3 грудня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до Вищої ради правосуддя із дисциплінарною скаргою, в якій вказував на неналежну процесуальну поведінку судді Омельченко К.О. під час розгляду цивільної справи №638/2261/18.
8 лютого 2019 року представником позивача подано повторну скаргу щодо дисциплінарного проступку судді Омельченко К.О. під час розгляду цивільної справи №638/2261/18.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державою Україна як учасницею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допущено бездіяльність при відправленні правосуддя у справі №638/2261/18, не організовано роботу судової системи таким чином, що забезпечило б розгляд судових справ в межах розумного строку.
Обґрунтовуючи свої вимоги до ВРП, позивач стверджує, що за приписами чинного законодавства до компетенції зазначеного органу входить широке коло питань, пов`язаних із належною організацією діяльності судової системи України, у тому числі й вирішення питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Бездіяльність Держави саме в особі зазначеного органу державної влади призвела до порушення права позивача на судовий захист в частині дотримання розумного строку розгляду цивільної справи.
Окрім того, позивач стверджує, що національне законодавство не містить механізму обчислення виплати відшкодування або компенсації у випадку порушення розумних строків розгляду справи, а тому вважає, що у даному випадку слід застосувати за аналогією положення статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо виплати сатисфакції потерпілій стороні.
Наведені обставини й стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд виходить з такого.
За змістом статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 124, 126, 129 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Незалежність судді гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Держава забезпечує належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні регламентовано Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначено Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
Частиною першою статті 1 зазначеного Закону обумовлено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Статтею 3 Закону № 1798-VIII визначено повноваження Вищої ради правосуддя, перелік яких є дещо ширшим, ніж той, що наведений у статті 131 Конституції України.
Згідно з частинами першою, другою статті 147 Закону № 1402-VIII в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади - судів, органів суддівського врядування, інших державних органів та установ системи правосуддя. Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Державна судова адміністрація України та Національна школа суддів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування беруть участь в організаційному забезпеченні діяльності судів у випадках і порядку, визначених цим та іншими законами.
Суд - це орган, що здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних та інших категорій справ у встановленому законом процесуальному порядку. Іншими словами, судочинство - це виключна, професійна діяльність суддів щодо відправлення правосуддя. Судову владу реалізовують судді шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.