ПОСТАНОВА
Іменем України
22 липня 2019 року
Київ
справа №757/2757/16-а
адміністративне провадження №К/9901/6713/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року (головуючий суддя: Гладун Х.А.) та
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року (головуючий суддя: Лічевецький І.О., судді: Грищенко Т.М., Мацедонська В.Е.)
у справі № 757/2757/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної служби в місті Києві, інспектора патрульної служби 6 роти 4 батальйону Управління патрульної служби в місті Києві Рудика Сергія Руслановича, Управління безпеки дорожнього руху департаменту превентивної діяльності Національної поліції України
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
І. Історія справи
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної служби в місті Києві, інспектора патрульної служби 6 роти 4 батальйону Управління патрульної служби в місті Києві Рудика Сергія Руслановича, Управління безпеки дорожнього руху департаменту превентивної діяльності Національної поліції України, в якому просив:
1) визнати протиправними дії інспектора 6-ї роти 4-го батальйону патрульної служби України в місті Києві Рудика Сергія Руслановича щодо ухвалення постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 808173 від 13 січня 2016 року;
2) визнати недійсною та скасувати вказану постанову, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю у його діях складу такого правопорушення;
3) стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) сплачений штраф у розмірі 510 грн., судовий збір, компенсувати витрати на правову допомогу згідно договору про надання адвокатських послуг, розрахунку вартості послуг та акту приймання-здачі робіт.
В обґрунтування доводів позовної заяви ОСОБА_1 зазначав, що 13 січня 2016 року, він, рухався на своєму власному транспортному засобі Mitsubishi Lancer, номерний знак НОМЕР_2, по бульвару Дружби Народів у напряму повороту на вулицю Патріса Лумумби з увімкненим маячком "на право", як того вимагають чинні правила дорожнього руху. Його було протиправно зупинено інспектором патрульної служби України в місті Києві, який відрекомендувався незрозуміло та склав оскаржувану постанову серії ПС2 № 808173 від 13 січня 2016 року. В постанові зазначено, що позивач здійснив зупинку та рух у смузі для маршрутних транспортних засобів за адресою: місто Київ, бульвар Дружби Народів, 27, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 грн., який позивач сплатив.
При цьому ОСОБА_1 зауважував, що інспектор, всупереч вимог статті 276 КУпАП, прийняв оскаржувану постанову на місці ("прямо на дорозі"), не сповістив його у встановленому законом порядку про час та дату розгляду справи, не опитав його та свідків події, не дав змоги надати клопотання у справі, не дослідив докази, що б могли вплинути на розгляд справи, не ознайомив його з матеріалами справи, позбавив права скористатися правовою допомогою. Позивач вважав, що інспектором патрульної служби під час розгляду справи проігноровано вимоги статей 268, 278, 279, 280 КУпАП.
На думку ОСОБА_1, вказана постанова підлягає скасуванню, зважаючи на те, що він не вчинив правопорушення, про яке йдеться в оскаржуваній постанові, яка не відповідає вимогам закону, а здобуті інспектором поліції докази є незаконними, оскільки були здобуті з порушенням статті 62 Конституції України та Наказу МВС України № 111 від 27 березня 2009 року. При цьому вказує також на невідповідність оскаржуваної постанови вимогам статей 283 і 284 КУпАП, зокрема щодо наведення у ній доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення правопорушення, звертаючи увагу на обов`язок саме відповідача доводити правомірність свого рішення, як це передбачено статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Печерський районний суд міста Києва своєю постановою від 16 лютого 2016 року позов залишив без задоволення. Судове рішення обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова складена повноважною особою та прийнята на місці вчинення правопорушення у відповідності до вимог частини четвертої статті 258 КУпАП, якою й передбачено винесення постанови на місці вчинення правопорушення без складання протоколу. Також суд першої інстанції заслухав пояснення сторін. Представник позивача підтвердив ті доводи, що викладені у позовній заяві. Інспектор Рудик Сергій Русланович у судовому засідання пояснив, що автомобіль позивача стояв на бульварі Дружби Народів в місті Києві у крайній правій смузі для маршрутних транспортних засобів метрів за 30 до початку дорожньої розмітки, що дозволяє рух інших транспортних засобів, ніж маршрутні транспортні засоби, для здійснення маневру "поворот праворуч", що було візуально зафіксовано ним та його напарником ОСОБА_2 . Позивач перебував за кермом автомобіля, який не рухався, що було зафіксовано у встановленому законом порядку й притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
У відповідь на доводи позивача про можливе порушення інспектором патрульної служби положень закону щодо належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, опитування його та свідків події, подання ним клопотань, зокрема щодо реалізації права на правову допомогу, Печерський районний суд міста Києва вказав, що доведеність та обґрунтованість зазначених доводів встановити неможливо, оскільки позивачем на надано суду протоколу про адміністративне правопорушення.
Тому, на підставі аналізу зібраних і досліджених в судовому засіданні доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки в діях позивача вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП (хоча, згідно оскарженої постанови від 13 січня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 скоїв правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 КУпАП).
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін. Ця ухвала мотивована тим, що оскільки позивач вчинив підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення без будь-яких заперечень та сплатив 510,00 грн. штрафу, то, відповідно він погодився з тим, що скоїв це правопорушення. Суд апеляційної інстанції не надавав оцінку аргументам апеляційної скарги щодо: відсутності доказів на підтвердження вчинення правопорушення, здобутих законним шляхом; обов`язку саме відповідача доводити правомірність прийнятого рішення; доводів позивача щодо неможливості отримати від інспектора свого посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу без проставлення підпису у постанові.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року та "рішення" Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року й задовольнити ті вимоги, що заявлені у позовній заяві. В касаційній скарзі наводить такі доводи:
1) вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що винність позивача доводиться фактом проставлення позивачем підпису в оскаржуваній постанові, оскільки вину особи зобов`язаний доводити уповноважений державою суб`єкт із зазначенням конкретних доказів. Крім того, зазначив, що у самій постанові у справі про адміністративне правопорушення відсутня графа, де можна було б вказати будь-яке застереження або зауваження;
2) інспектор Рудик С . Р . , всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не подав жодних належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Посилаючись на цю ж норму, вказує на протиправність висновку суду першої інстанції щодо обов`язку саме позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення, оскільки вважає, що протокол має надаватися відповідачем, або він повинен пояснити причини нескладання протоколу;
3) суд першої інстанції суб`єктивно послався лише на доводи інспектора, проігнорувавши позицію позивача, а суд апеляційної інстанції проігнорував всі доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, що, на думку скаржника, порушує принцип презумпції невинуватості та свідчить про упередженість розгляду;
4) суд першої інстанції неправильно кваліфікував дійсні обставини справи, зазначивши в своїй постанові, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а не частиною третьою цієї ж статті, як зазначено в постанові у справі про адміністративне правопорушення. Вказує, що такі висновки означають подвійну відповідальність позивача;
5) вказує на протиправність винесення оскаржуваної постанови на місці вчинення правопорушення та порушення у зв`язку з цим його прав на підготовку до захисту, отримання правової допомоги, подання клопотань, пояснень та заперечень.
Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року (провадження № К/800/10676/16) відкрито провадження у справі.
У зв`язку з проведенням 6 червня 2019 року повторного автоматизованого розподілу справа № 757/2757/16-а (провадження № К/9901/6713/18) передана для розгляду колегії суддів у складі Мартинюк Н.М. (головуючий суддя), Жука А.В. та Мельник-Томенко Ж.М.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 251 КупАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до частини першої статті 86 КАС України (тут і далі в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 69 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.