ПОСТАНОВА
Іменем України
22 липня 2019 року
Київ
справа №813/2049/17
адміністративне провадження №К/9901/3376/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Городоцької об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року (головуючий суддя: Мартинюк В.Я.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року (головуючий суддя: Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Рибачук А.І.)
у справі № 813/2049/17
за позовом ОСОБА_1
до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області
про скасування наказу, поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив:
- скасувати наказ відповідача від 18 грудня 2017 року №32-0 про його звільнення;
- поновити його на посаді головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області або рівнозначній посаді.
Позивач вказує, що при його звільненні відповідач не врахував його право на переважне залишення на роботі, та йому не було запропоновано іншої посади, як того вимагає норма статті 49-2 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував наказ відповідача від 18 травня 2017 року за №32-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновив позивача на посаді головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівські області з 19 травня 2017 року. Судові рішення обґрунтовані висновком про те, що відповідач при попередженні позивача про майбутнє вивільнення не пропонував йому інші вакантні посади для переведення.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідач посилається на порушення судами норм пункту 1 частини першої статті 40 та частини третьої статті 49 КЗпП України. Згідно з аргументами касаційної скарги, суди не врахували відсутності рівноцінних вакантних посад, на які міг бути призначений позивач. Вакантними були посади, які не є рівноцінними посаді позивача та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому відповідач зазначає, що при звільненні позивача врахував продуктивність праці й переважне право на залишення на роботі останнього. Позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24 лютого 2017 року відповідач попередив позивача про наступне вивільненя згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року за №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Це попередження було зроблено на виконання пункту 2.3 наказу ДФС України від 28 грудня 2016 року №1042 "Про внесення змін до окремих наказів ДФС", наказу відповідача від 10 січня 2017 року №4, якими з 10 січня 2017 року введено в дію організаційну структуру відповідача на 2017 рік.
18 травня 2017 року відповідач прийняв наказ №32-о, яким звільнив позивача з посади головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області. Як правові підстави у наказі вказано пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 Закону України "Про державну службу" підставами для зміни істотних умов державної служби є: скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Відповідно до частини четвертої цієї статті про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби
Пунктом 1 частини першої статті 87 цього Закону встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Згідно з частиною третьою цієї статті процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.