Постанова
Іменем України
18 липня 2019 року
м. Київ
справа № 2-431/2012
провадження № 61-24776св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Виконавчий комітет Перемишлянської міської ради Перемишлянського району Львівської області,
третя особа - управління Держкомзему у Перемишлянському районі Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року в складі судді Савчака А. В.та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Берези В. І., Бойко С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Перемишлянського району Львівської області, третя особа - управління Держкомзему у Перемишлянському районі Львівської області, про визнання рішення виконавчого комітету незаконним, визнання договору дарування садиби та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою, звільнення самовільно захопленої частини земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 з 1959 року до 1984 року самовільно захопив земельну ділянку площею 1 236,00 кв. м, яку почав використовувати разом з уже належною його сім`ї з 1959 року на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельною ділянкою площею 930,00 кв. м (фактично - 600,00 кв. м), розташовану на АДРЕСА_1 . Самовільно захоплену ним із земель комунальної власності земельну ділянку ОСОБА_3 засадив плодовими деревами і збудував на ній чотири господарські будівлі, позначені на технічному плані літерами "КЖ", "КН", "Н", "Н".
Після захоплення землі і будівництва на ній господарських будівель він не може належно використовувати існуючий до його господарства проїзд.
Незважаючи на таку обставину, Виконавчий комітет Перемишлянської міської Ради народних депутатів рішенням від 19 вересня 1984 року № 71, яке оскаржується, незаконно закріпив за ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 836,00 кв. м, тобто із самовільно захопленою землею, без обладнання до цієї земельної ділянки окремого проїзду. Проїзд, що існує, знаходиться на відстані менше 3 м від його житлового будинку, що створює відповідні перешкоди - загрозу руйнування майна.
Поняття "закріплення" землі у чинному на час прийняття оскаржуваного рішення законодавстві не існувало, а площа землі, яка могла бути надана у міських населених пунктах, становила не більше 1 000 кв. м. З цих підстав ОСОБА_1 просив визнати рішення Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 19 вересня 1984 року № 71 незаконним.
На початку 1990-х років ОСОБА_3 самовільно захопив ще 47 кв. м землі за рахунок існуючого спільного проїзду між їхніми будинками.
Крім того, ОСОБА_3 18 травня 1995 року на підставі рішення Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 09 березня 1995 року № 147 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, площею 850 кв. м із цільовим призначенням - ведення особистого підсобного господарства. На іншу частину земельної ділянки відповідний правовстановлюючий документ не виготовлено.
09 березня 2004 року ОСОБА_3 зі своїм сином ОСОБА_4 уклав договір дарування садиби, що складалася з житлового будинку на АДРЕСА_1 та господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 850,00 кв. м за тією ж адресою.
Позивач вважав, що цей договір підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_3 ніколи не проживав за адресою, зазначеною у договорі, у договорі допущена помилка у частині зазначення підстави одержання у власність житлового будинку, зокрема дати виготовлення відповідного свідоцтва - 07 травня 1966 року замість 07 травня 1996 року . Крім того, адресою відчужуваної земельної ділянки площею 850 кв. м зазначена вул АДРЕСА_1, хоча у рішенні про надання земельної ділянки зазначена адреса: АДРЕСА_1 .
Не зважаючи на вищевикладене, відповідачі надалі чинять йому перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки у вигляді загального проїзду, що унеможливлює виготовлення на своє ім`я державного акта на право власності на земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 18 травня 1995 року, виданий Перемишлянською міською радою ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову мотивоване тим, що державний акт виданий на земельну ділянку на АДРЕСА_1 а на підставі рішення від 09 березня 1995 року № 147. Саме ж рішення стосується земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1. Крім того, між земельними ділянками позивача та відповідача існує спільний заїзд, тому зазначення в державному акті суміжним землекористувачем ОСОБА_1 (від "Е" до "А") не відповідає дійсності.
Рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові мотивоване безпідставністю позовних вимог.
Додатковим рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_3 та звільнення самовільно захопленої частини земельної ділянки площею 47,00 кв. м, межа якої зміщена внаслідок прийняття Виконавчим комітетом Перемишлянської міської Ради народних депутатів рішення від 19 вересня 1984 року № 71, а також приведення земельної ділянки до попереднього перед забудовою житлового будинку АДРЕСА_1 стану шляхом демонтажу чотирьох самовільно збудованих господарських споруд, позначених літерами літерами "КЖ", "КН", "Н", "Н", відмовлено.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.
Додаткове рішення від 10 травня 2016 року в апеляційному порядку не оскаржувалось, отже, в касаційному порядку воно не переглядається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені в справі судові рішення у частині відмови в позові скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги у частині усунення перешкод в користуванні присадибною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_3, суд помилково зазначив, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 0,1476 га, однак його присадибна ділянка огорожена по периметру та він фактично користується земельною ділянкою площею 0,1030 га. При цьому суд не встановив фактичне захоплення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільного заїзду площею 47 кв. м, хоча таке має місце.
Рішенням Перемишлянської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 23 грудня 1999 року № 345 йому передано у приватну власність присадибну земельну ділянку площею, 0,1030 га на АДРЕСА_3 й ця земельна ділянка перебуває у його законному володінні та користуванні до цього часу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу 03 червня 2019 року передано судді Петрову Є. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що починаючи 1959 року ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою у АДРЕСА_1 ), яка виділена йому під забудову. У тому ж році ОСОБА_3 уклав з компетентним органом місцевої влади договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку площею 600 кв. м.
Будинок ОСОБА_3 збудовано у 1964 році, що підтверджено копією акта про закінчення будівництва та введення до експлуатації індивідуального домоволодіння від 17 березня 1964 року. Реєстраційне посвідчення на новозбудований індивідуальний будинок отримано ним 07 травня 1968 року.
У лютому 1974 року ОСОБА_3 отримав дозвіл компетентних служб на будівництво сараю на власній земельній ділянці з погодженням місця його розташування, який у подальшому збудовано.
Рішенням Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 19 вересня 1984 року № 71, яке є предметом спору, за будинком АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку площею 1 836 кв. м згідно з планом, більшу частину якої займав фруктовий сад, а рішенням Виконавчого комітету Перемишлянської міської Ради народних депутатів від 13 серпня 1987 року № 250 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво гаража на цій земельній ділянці з погодженням такого будівництва з районною архітектурою.