ПОСТАНОВА
Іменем України
19 липня 2019 року
Київ
справа №2340/2876/18
адміністративне провадження №К/9901/8594/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, Придніпровського районного відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 (суддя Гаврилюк В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 (колегія суддів у складі: Вівдиченко Т.Р., Ганечко О.М., Кузьмишиної О.М.)
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2018 року ОСОБА_1, що виступає в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (далі - відповідач-1, УДМС в Черкаській області), Придніпровського районного відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України у Черкаській області (далі - відповідач-2, Придніпровський РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області), в якому просив:
- зобов`язати УДМС в Черкаській області у подальшому здійснити паспортний облік його дитини - ОСОБА_2, згідно "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503 від 26.06.1992 (редакція з 03.07.2012), а саме: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 Цивільного кодексу України), роком народження та місцем реєстрації;
- зобов`язати УДМС України в Черкаській області Придніпровський РВ видати (без використання засобів ЄДДР України), його неповнолітній дочці ОСОБА_2 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжки, форма якого затверджена постановою Верховної Ради України № 2503 від 26.06.1992 (редакція 2012 року) та у подальшому здійснити паспортний облік його дитини згідно "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503 від 26.06.1992 (редакція з 03.07.2012), а саме: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 Цивільного кодексу України), роком народження та місцем реєстрації.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є юридичним представником своєї доньки ОСОБА_2 та у зв`язку з настанням її 16-ти річчя позивач звернувся із заявами до відповідачів з проханням оформити та видати паспорт у вигляді паспортної книжки. Відповідачі листами повідомили про розгляд вищевказаної заяви, проте позитивної відповіді по суті питання позивач не отримав, лист містив перелік нормативно-правових актів та не містив обґрунтованої причини у відмові.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 28.12.2018 у задоволенні позову відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 13.03.2019 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 має право на отримання паспорта у формі книжечки. Проте вона до відповідачів із заявою-анкетою про видачу паспорту не зверталася та документів, необхідних для оформлення паспорта до відповідачів не подавала. В матеріалах справи містяться лише заяви про вчинення певних дій, з якими звертався ОСОБА_1 та в яких він просив вести облік його дитини ОСОБА_2, згідно "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503 від 26.06.1992 (далі - Положення № 2503-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), без використання номера УНЗР та просив на дану заяву надати відповідь письмово, у термін згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації" та скарга ОСОБА_2 на протиправні дії посадової особи, які не є заявами для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні типової справи не визнали її такою та (або) не врахували правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
Вважає, що суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок щодо вчинення дій відповідно до Положення № 2503-ХІІ. Звертає увагу на те, що у зразковій справі відсутнє посилання на звернення до органів міграційної служби через заповнення заяви за формою додатка 1.
Наголошує на тому, що під час розгляду справи приймались до відома тільки докази відповідачів, докази позивача та його представника були проігноровані, що є порушенням частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
УДМС України в Черкаській області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, немотивованою та такою, що не відповідає дійсності та не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Наголошує на тому, що відповідачами рішення про відмову в оформленні паспорта громадянина України неповнолітній донці позивача - ОСОБА_2 не приймалось. Отже, в даному випадку відсутні обставини (факти), якими, обґрунтовуються позовні вимоги та відповідно докази, якими вони підтверджуються.
Рух касаційної скарги
Верховний Суд ухвалою від 03.04.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2108 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі № 2340/2876/18.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18.07.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
23.05.2018 позивач подав до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області заяву про вчинення певних дій (вх. № 1 від 23.05.2018), в якій, зокрема, просив вести облік його дитини ОСОБА_2 згідно Положення № 2503-ХІІ (в редакції 2012 року), без використання номера УНЗР та просив на дану заяву надати відповідь письмово, у термін, згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
24.05.2018 позивач подав до УДМС України в Черкаській області заяву про вчинення певних дій, в якій, зокрема, просив вести облік його дитини ОСОБА_2, згідно Положення № 2503-ХІІ (в редакції 2012 року), без використання номера УНЗР та просив на дану заяву надати відповідь письмово, у термін, згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
УДМС України в Черкаській області 21.06.2018 направило позивачу лист № 7101.6-10498/71.1-18 про розгляд звернення № П-169/6/7101-18 від 24.05.2018, в якому, зокрема, зазначило, що бажання особи щодо отримання паспорта зразка 1994 року, в зв`язку із досягненням 14-річного віку, не враховується за умови оснащення територіального підрозділу ДМС України матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України. Згідно вимог чинного законодавства, адміністративна послуга з оформлення та видачі паспорта громадина України з безконтактним електронним носієм особі, яка досягла 14-річного віку, надається територіальним підрозділом ДМС України, відповідно до зареєстрованого місця проживання такої особи на підставі її особистої заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.
Одночасно, вказаним листом відповідач повідомив позивача, що, згідно пункту 1 наказу МВС від 01.03.2018 № 161 визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 № 320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за № 1089/21401 (зі змінами).
01.06.2018 Придніпровський РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області направив позивачу лист № 2890, в якому, зокрема, зазначив, що для отримання послуги з видачі паспорта громадянина України у вигляді картки по досягненню віку (вперше) позивачеві необхідно звернутися до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області та отримати дану адміністративну послугу в установленому законодавством порядку.
Також, у даному листі зазначено, що, згідно вимог чинного законодавства адміністративна послуга з оформлення та видачі паспорта громадянина України, яка досягла 14-річного віку надається територіальним підрозділом ДМС України відповідно до зареєстрованого місця проживання такої особи на підставі особистої заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру. До заяви-анкети необхідно додати свідоцтво про народження, а для осіб, які народилися до 01.03.2001, також копії документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу їх батьків. У разі потреби довідку про реєстрацію особи громадянином України або інші документи, визначені статтею 5 Закону України "Про громадянство України".
05.07.2018 ОСОБА_2 подала до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області скаргу на протиправні дії посадової особи, в якій просила втрутитися у перебіг подій та надати правову оцінку неправомірним діям інспектора ОСОБА_3, вчинити певні дії згідно Положення № 2503-ХІІ (в редакції 2012 року) та видати ОСОБА_2 паспорт у вигляді книжечки, на дану скаргу надати відповідь письмово у термін 5-ти днів, згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
06.07.2018 начальник Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області подав доповідну записку начальнику УДМС України в Черкаській області, в якій зазначив, що 05.07.2018 до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області звернулася громадянка ОСОБА_2 та подала скаргу на протиправні дії посадової особи.
Перевіркою було встановлено, що ОСОБА_2 03.07.2018 звернулась до провідного спеціаліста Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області ОСОБА_3 за консультацією з приводу оформлення ІД-картки без присвоєння УНЗР. Їй було надано роз`яснення, що територіальними підрозділами ДМС України здійснюється лише прийом документів для отримання ІД-картки. Також, ОСОБА_2 було проінформовано, що до компетенції територіальних підрозділів ДМС України не входить повноваження з присвоєнням УНЗР. В день звернення остання документи не подавала, а звернулася з метою отримання консультації.
Також, перевіркою було встановлено, що 23.05.2018 по питанню отримання паспорта громадянина України зразку 1994 року для ОСОБА_2 до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС звертався її батько ОСОБА_1 01.06.2018 на дане звернення йому було надано відповідь, згідно чинного законодавства.
13.07.2018 УДМС України в Черкаській області направило ОСОБА_2 . лист №7101.13-11697/71.1-18 про розгляд скарги, відповідно до якого, її повідомили, що відповідно до частини другої статті 21 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI), кожен громадянин України, який досяг 14-го віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Жодних виключень з цього обов`язку ані стаття 35 Конституції України, ані стаття 21 Закону № 5492-VI не містять. Можливість відмови у оформленні паспорта, який не містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія, існувала до прийняття Закону України від 14.07.2016 № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для Українців", яким внесено зміни до частини першої статті 16 Закону №5492-VI.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.),
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI (в редакції згідно із Законом України від 14.07.2016 № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України") суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.