Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа № 127/10537/17
провадження № 61-33665св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Вохмінової О. С. від 28 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Зайцева А. Ю. від 16 листопада 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Позов мотивований тим, що у 2015 році між сторонами була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомого майна за орієнтовною ціною 300 000 грн, проте оскільки відповідач не бажав зазначати в договорі повну суму вартості майна, а позивач мав отримати часткове відстрочення платежу, сторони домовились зазначити ці обставини шляхом оформлення договору позики.
15 жовтня 2015 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, відповідно до умов якого позивач набув у власність 7/20 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_1, вартістю 180 000 грн, які позивач сплатив до підписання цього договору.
У цей же день, 15 жовтня 2015 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позивач отримав від відповідача 332 500 грн строком до 01 січня 2016 року без нарахування процентів за користування позикою.
Згодом між сторонами було вирішено питання про проведення повного розрахунку за майно, придбане за договором купівлі-продажу, проте відповідач ухиляється від юридичного оформлення проведення розрахунку за договором позики.
Посилаючись на те, що оскаржуваний договір позики не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є безгрошовим і укладеним під впливом обману, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір позики від 15 жовтня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 7496.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем, що договір позики фактично був спрямований на проведення розрахунку за нерухоме майно по договору купівлі-продажу, та був безгрошовим, а також укладеним внаслідок обману.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили правомірність дії договору позики ґрунтуючись лише на його письмовій формі та нотаріальному посвідченні, проте не надали належної оцінки доводам позивача про те, що за своєю природою, змістом та обставинами, що мали місце між сторонами, цей договір не відповідає його волевиявленню та реальним подіям, зокрема, не був спрямований на реальне настання правових наслідків та був безгрошовим.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив до суду касаційної інстанції не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 127/10537/17 з Вінницького міського суду Вінницької області.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У грудні 2017 року справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 15 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б., зареєстрований в реєстрі за №7495.
Відповідно до умов пунктів 1, 2 цього договору позикодавець ОСОБА_2 передав у власність позичальникові ОСОБА_1 332 500 грн, що еквівалентно сумі 14 455 доларів США, строком до 01 січня 2016 року без нарахування процентів за користування позикою. Зазначена вище сума грошей отримана позичальником від позикодавця повністю до оформлення цього договору.
За приписами пункту 5 договору позики, позикодавець зобов`язаний підтвердити прийняття виконання вищезазначеного зобов`язання позичальником шляхом видачі позичальнику розписки в отриманні виконання. У разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати розписку позичальник має право затримати виконання зобов`язання.
Сторони, розуміючи значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, і не є правочином зловмисним, тобто не є таким, що передбачено статтями 234-235 ЦК України (пункт 10 договору).
Пунктом 11 договору сторони підтвердили, що в них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, договір відповідає реальній домовленості сторін, а також, що цей правочин ніяким чином не порушує публічний порядок, його вчинення не є впливом помилки, обману, насильства або важких обставин (статті 228, 229, 230, 231, 233 ЦК України), а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають.
Цей договір, за домовленістю сторін, являється борговим документом (пункт 14 договору позики).
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Так, поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.