Постанова
Іменем України
15 липня 2019 року
м. Київ
справа № 752/3238/17
провадження № 61-19464св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
орган опіки та піклування Голосіївської районної ради в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді - Антонової Н. В.,
від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва, у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д., від 27 червня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги мотивувала тим, що сторони з 22 березня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року.
Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір`ю.
Зазначала, що з моменту розірвання шлюбу, відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, припинив надання матеріальної допомоги на сім`ю та утримання дочки, зокрема не забезпечує дочці харчування та лікування, свідомо ухиляється від забезпечення її духовного та фізичного розвитку з підстав, які не є поважними, а при випадкових зустрічах вдається до психологічного, економічного та фізичного насильства. Між сторонами постійно виникають конфліктні ситуації, сварки, бійки із застосуванням фізичного та психологічного насильства зі сторони відповідача, з`ясування стосунків з різних причин, які відбуваються у присутності дитини, що негативно впливає на її психіку та порушує права передбачені Сімейним кодексом України та Конвенцією ООН про права дитини.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо його малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідач ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківським обов`язками щодо виховання малолітньої
ОСОБА_3 , а також наявність інших підстав для позбавлення батьківських прав. Судом враховано висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 100-6419 від 11 квітня
2017 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 18 травня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним в матеріалах справи доказам по справі, а тому підстав для скасування оскарженого рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
№ 752/3238/17 з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"
(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
14 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 752/3238/17 передано судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували докази поведінки ОСОБА_2 у сукупності з доказами про вчинення ним дій, спрямованих на спричинення як їй, так і дитині, душевних та фізичних страждань, тривале ухилення від виконання батьківських обов`язків, вчинення відповідачем агресивних дій, що є наслідком страху дитини, поганого сну та стресу.
Вказувала, що у зв`язку з ухиленням відповідача від матеріального утримання доньки в грудні 2016 року вона була змушена звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Рішення суду про стягнення аліментів відповідач добровільно не виконував, а тому вона в травні 2017 року звернулася до органів державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Станом на 17 травня 2017 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 становить 14 237, 29 грн.
Після ухвалення судом першої інстанції рішення, в рамках кримінального провадження № 12017100010004305 на запит слідчого щодо характеристики громадянина ОСОБА_2, директором ТОВ "Ходгруп" у довідці від 07 червня 2017 року № 577 зазначено, що з січня 2016 року ОСОБА_2 періодично з`являвся на території ЖК "Кришталеві джерела", інколи в стані алкогольного сп`яніння, при цьому поводив себе агресивно по відношенню до ОСОБА_3 .
Заявник вважала, що дії відповідача щодо вчинення тривалого психологічного та фізичного насильства у присутності дочки ОСОБА_3, як свідка цих подій, є наслідком повного розриву зв`язку ОСОБА_3 з батьком. Висновки спеціалістів, що підтверджують цей факт судами попередніх інстанцій безпідставно не взяті до уваги.
Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 22 березня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Сторони є батьками ОСОБА_3, яка народилася
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого
2017 року визначено місцем проживання малолітньої ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання її матері ОСОБА_1, та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3, аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 08 грудня 2016 року і до повноліття дитини.
З моменту розірвання шлюбу із ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 вживав заходів для визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Із листів Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 100/09-4424 від 22 грудня 2016 року, № 100/09-4399
від 23 грудня 2016 року, судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою врегулювання конфлікту між позивачем та відповідачем щодо визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні, сторони були направлені для проведення сімейної медіації.
Згідно листів міського центру дитини Служби у справах дітей виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 220 від 21 грудня 2016 року, № 025
від 06 лютого 2017 року, судами встановлено, що причиною неможливості проведення сімейної медіації між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стала відмова ОСОБА_1 від участі у сімейній медіації.
ОСОБА_1 не заперечувала, що відповідач намагався навідати дочку за місцем проживання матері, а вона звернулась із письмовою заявою до охорони житлового комплексу про недопуск ОСОБА_2 на територію житлового комплексу.
Також судом встановлено, що наразі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не досягнуто домовленості щодо способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 .
11 квітня 2017 року Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, як органом опіки та піклування, надано висновок
№ 100-6419 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3
13 травня 2017 року державним виконавцем Голосіївського районного віддлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Яковенко В. А. відрито виконавче провадження № 53932542 про примусове стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 .
Станом на 17 травня 2017 року державним виконавцем розмір заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів визначено в сумі
14 237, 09 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.