ПОСТАНОВА
Іменем України
18 липня 2019 року
Київ
справа №826/6841/16
адміністративне провадження №К/9901/24071/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Івашків Р.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Мазур І.О.,
перекладача Святненко Н.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу громадянки Афганістану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року (судді: Мазур А.С., Балась Т.П., Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (судді: Беспалов О.О., Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за адміністративним позовом громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 201-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Афганістану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позов обґрунтовано тим, що рішення ДМС України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим та прийнято без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні з інформацією про країну походження (Афганістан).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у позивача відсутні підстави, передбачені п.п.1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання її біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, а тому відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. Зокрема вказує, що суди не дослідили інформацію про ситуацію в країні походження позивача, яка є загальновідомою та не потребує доказування, не звернули увагу на реальні побоювання ОСОБА_1 стати жертвою переслідування у разі її повернення до країни громадської належності.
При цьому, на думку скаржника, обов`язок доказування щодо фактів загрози життю позивача, фізичний цілісності чи свободі в країні її громадського походження, покладається на відповідача, який має спростувати факти надані позивачем, які вона вважає неправдивими.
Також скаржник вказував, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач протягом 5 днів знаходилась у країні транзиту - Російській Федерації, яку суди визнали, третьою безпечною країною та не звернулась за захистом є помилковим. Зазначила, що поняття "третя безпечна країна" не розповсюджується на країни транзиту, і у шукача захисту не було реальної можливості звернутися з таким захистом у цій країні. Вказує, що під час бесіди 21 грудня 2015 року у ДМС пояснила, що весь час транзиту вона та її родина були в дорозі, і вона не знала про можливість звернутися за захистом у Російській Федерації.
Також скаржник вказував, що відповідач обґрунтовуючи висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту помилково посилається на статтю 5 Закону № 3671-VI.
Наголошувала, що вказівка суду апеляційної інстанції про те, що вона хоче поїхати до Німеччини є недоречною, оскільки це не є підставою для відмови у наданні статусу біженця за статте 6 Закону № 3671-VI і особисті бажання людини не мають вчинятися судами у негативному контексті.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій через відсутність доведених фактів загрози життю позивача, фізичний цілісності чи свободі в країні його громадського походження. При цьому вказує на перебування позивача на території Російської Федерації терміном 5 днів до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця. Зазначив, що перебування позивача в третій безпечній країні відповідно до пункту 22 статті 1 Закону № 3671-VI та за правилами пункту 6 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може стати підставою для надання позивачу такого статусу або особою, яка потребує додаткового захисту на території України.
Рух касаційної скарги
Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 15 березня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року.
15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Шарапа В.М. Желтобрюх І.Л.
За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколова В.М.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Афганістану, народилася в Афганістані, м. Кабул. За національністю хазара, за віросповіданням мусульманка шиїт, незаміжня, освіта вища педагогічна, документів, що посвідчують особу не встановлено. Позивача супроводжує родина: батько, матір та дві неповнолітніх сестри, які зареєстровані в особовій справі матері.
З країни громадянської належності вибула 1 вересня 2015 року нелегально, автомоблем. 18 вересня 2015 року перетнула державний кордон України з Російської Федерації, після чого прибула до м. Києва. Автомобілем з Кабулу через Таджикистан, Узбекистан та Російську Федерацію. В РФ знаходилась 5 днів. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебувала нелегально.
Громадянка Афганістану 28 вересня 2015 року звернулась до органів міграційної служби із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві як причину виїзду з країни постійного проживання зазначила небезпеку життю родини від членів озброєного угрупування Талібан. Об`єктом переслідування є батько позивача, який був депутатом районної ради м. Кабул, а саме району Ашраф, якому почали погрожувати.
На підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ГУ ДМС України в м. Києві від 19 жовтня 2015 року № 867 у виді наказу прийнято рішення про оформлення позивачу документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України № 201-16 від 05 квітня 2016 року позивачу відмовлено у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, що передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 13 вказаного Закону.
Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Стаття 4 Закону № 3671-VI встановлює сприяння збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
Члени сім`ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз`єднання сім`ї в`їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.
Положеннями частини першої статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Статтею 6 Закону № 3671-VI передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Нормами частини першої статті 8 Закону № 3671-VI встановлено, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім`єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.
В силу частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.