ПОСТАНОВА
Іменем України
18 липня 2019 року
Київ
справа №815/513/17
адміністративне провадження №К/9901/36059/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
за участю
секретаря: Носадчої О.Е.,
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника Державної міграційної служби України: Писаненка С.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/513/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року (колегія суддів: головуючий - Левчук О.А., судді - Марин П.П., Танцюра К.О.), постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий - Семенюк Г.В., судді - Потапчук В.О., Шляхтицький О.І.)
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 575-16 від 25.11.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що вважає спірне рішення неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що у відповідача не було правових підстав для відмови йому у визнанні біженцем, оскільки він є громадянином Сирії і повернення до країни громадянської належності становить загрозу його життю, безпеці, свободі внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Позивач є громадянином Сирії, уродженець м. Алеппо, район Кубані, національність - курд, за віросповіданням - мусульманин-суніт.
3.1. 20 вересня 2013 року позивач звернувся до Головного Управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
3.2. Рішенням ДМС України № 519-15 від 12.08.2015 року позивачу відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, яке 26 листопада 2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду скасовано та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення суду набрало законної сили 18 лютого 2016 року.
3.3. На виконання рішення суду, 09.03.2016 року ДМС України прийнято рішення № 15-16 щодо зобов`язання Головного управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.4. 28 березня 2016 року Головним управління ДМС України в Одеській області видано наказ № 59 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.5. 05 квітня 2016 року з позивачем було проведено співбесіду для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.6. 28 квітня 2016 року наказом начальника Головного управління ДМС України в Одеській області продовжено строк розгляду заяви позивач про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до отримання відповіді з органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи.
3.7. 03.08.2016 року листом управління Служби безпеки України в Одеській області було повідомлено Головне управління ДМС України в Одеській області, що за результатами проведеної перевірки стосовно громадянина Сирії ОСОБА_1 не отримано відомостей, які б перешкоджали наданню вказаному іноземцю статусу біженця в Україні.
3.8. За результатами розгляду особової справи позивача Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити йому у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи, що умови, передбачені підпунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
3.9. 25 листопада 2016 року рішенням Державної міграційної служби України № 575-16 висновок Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.10. 24 січня 2017 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 473 від 20 грудня 2016 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року позов задоволено частково.
4.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 575-16 від 25.11.2016 року. Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4.2. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення відповідача прийнято останнім неправомірно, а тому підлягає скасуванню.
5. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою задоволено позов частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 575-16 від 25.11.2016 року. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В іншій частині позову відмовлено.
5.1. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано помилковим застосуванням судом першої інстанції норм законодавства та втручання в дискреційні повноваження відповідача.
IV. Касаційне оскарження
6. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду.
7. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не було враховано, що позивач тривалий час проживав на території України та звернувся за міжнародним захистом лише після закінчення терміну легального перебування. Шукачем захисту в розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" може бути особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні. Вважає, що рішення про відмову позивачу у наданні притулку в Україні прийнято у відповідності до правил чинного законодавства, на підставі та у межах наданих відповідачу повноважень.
8. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого вказує на протиправність спірного рішення відповідача та висловлює свою згоду з висновками суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги вважає необґрунтованими та просить відмовити у її задоволенні.
9. У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
10. Позивач заперечував проти задоволення касаційної скарги у повному обсязі.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
13. Згідно з п. 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
14. Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
15. Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
16. Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.