ПОСТАНОВА
Іменем України
18 липня 2019 року
Київ
справа №318/2588/14-а (ПР/808/44/15)
адміністративне провадження №К/9901/10316/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року (судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Іванова С.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
У вересні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненаправлення Кобі О.В. відповіді по заяві від 13 червня 2014 року.
В обґрунтування позову вказував на протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка виразилась у ненаданні йому відповіді на його заяву від 13 червня 2014 року, всупереч приписам Закону України "Про звернення громадян".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року замінено відповідача Кам`янсько - Дніпровської міжрайонної прокуратури його правонаступником, а саме Енергодарськю місцевою прокуратурою Запорізької області.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу письмової відповіді про результати розгляду заяви від 13 червня 2014 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про їх обґрунтованість, вказуючи на те, що з боку суб`єкта владних повноважень порушено право позивача, наданого Конституцією України, на реалізацію відстоювання своїх прав і законних інтересів викладених у заяві від 13 червня 2014 року, шляхом ненаправлення відповіді на заяву ОСОБА_1, всупереч приписам статей 18, 19, Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
При цьому зазначив, що відповідачем не надано: 1) доказів виконання п.6.10 "Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України", затвердженої 21 червня 2011 року наказом Генерального прокурора України № 9 гн; 2) доказів повідомлення позивача про результати розгляду його заяви у будь-який спосіб; 3) документу - відповіді за вих.№246-11 від 4 липня 2014 року з проставленим штампом на його копії із зазначенням дати надіслання, як це передбачено п.7.1 "Інструкції з діловодства в органах прокуратури України", затвердженої 15 січня 2013 року наказом Генерального прокурора України №3; 4) доказів дотримання порядку ведення поштових реєстрів відповідно до п.7.11, п.7.13 "Інструкції з діловодства в органах прокуратури України", затвердженої 15 січня 2013 року наказом Генерального прокурора України №3; 5) доказів одержання позивачем відповіді за вих.№246-11 від 4 липня 2014 року, які б беззаперечно підтверджували дотримання прокуратурою Запорізької області права позивача одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви від 13 червня 2014 року.
Фактичне самостійне отримання позивачем 3 вересня 2014 року відповіді на свою заяву від 13 червня 2014 року, відбулось не з ініціативи прокуратури Запорізької області, що в свою чергу підтверджує бездіяльність суб`єкта владних повноважень та порушення права позивача на отримання ним відповіді в порядку встановленому Законом № 393/96-ВР).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимоги.
У касаційній скарзі стверджує, що відповідачем забезпечено реалізацію права позивача на отримання письмової відповіді за статтею 18 Закону № 393/96-ВР, так як прокуратурою розглянуто звернення у встановлені строки та письмово повідомлено про результати перевірки і суть прийнятого рішення згідно з статтею 19 Закону № 393/96-ВР.
При цьому вказано, що відповідь за вих. № 246-11 від 4 липня 2014 року зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції Єдиної системи статистика та аналізу органів прокуратури України, внесена до реєстру відправки простої кореспонденції та в такому ж порядку відправлена позивачу.
Посилався на пункти 7.9, 7.10, 7.13 Інструкції з діловодства, відповідно до якого не вбачається обов`язку відповідача направляти рекомендованими листами відповіді на звернення громадян. Натомість направлення таких документів, за змістом вказаної інструкції відображається в Єдиній системі статистики, що і було додержано розпорядником інформації.
На думку скаржника, твердження в оскаржуваних рішеннях про відсутність реєстрів відправки кореспонденції та безпосередньо відповіді на запит позивача від 4 липня 2014 року із зазначенням відмітки поштового зв`язку про прийняття, є необґрунтованим, так як не передбачено жодним нормативно - правовим актом.
Позиція інших учасників справи
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
Рух касаційної скарги
Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 20 січня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року.
15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Білоус О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколова В.М.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13 червня 2014 року за вх. №69-967вх-14 до Кам`янсько - Дніпровського міжрайонного прокурора надійшла заява позивача щодо фактів корупційного правопорушення державним службовцем - начальником юридичного відділу апарату райдержадміністрації Лонською І.А., судді Капустинського М.В. та представником райдержадміністрації Лой О .В. Відповідно до вказаної заяви позивач просив: 1) провести перевірки, викладених у заяві фактів зловживань; 2) вжити всіх необхідних заходів для встановлення подій правопорушень; 3) вжити всіх необхідних заходів для встановлення осіб, що знали та покривали зазначені дії; 4) порушити кримінальні справи за фактами правопорушень судді Капустинського В.М., представників Кам`янсько - Дніпровської РДА Лой О.В. та Лонської І.А .
Заява позивача від 13 червня 2014 року не розглядалась як повідомлення про злочин і процесуальне рішення за нею в порядку статті 97 КПК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не приймалось.
Не отримавши відповіді на запит, позивач звернувся до суду з захистом своїх прав.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Визначення заяви (клопотання) міститься у статті 3 Закону України "Про звернення громадян" та означає звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.