ПОСТАНОВА
Іменем України
19 липня 2019 року
Київ
справа №524/1468/15-а
адміністративне провадження №К/9901/17413/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 лютого 2017 року (суддя - Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (судді - Зеленський В.В., Чалий І.С., П`янова Я.В.) у справі №524/1468/15-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука (далі - Виконком Автозаводської районної ради м. Кременчука, відповідач) у якому просила, з урахуванням уточнень позовних вимог, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2015 року по 19 жовтня 2016 року в сумі 49968,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що під час її звільнення у лютому 2015 року виконавчим комітетом Автозаводської районної ради м. Кременчука розрахунок по заробітній платі відповідачем було проведено не в повному обсязі, а тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати розрахункових сум при звільненні.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року, судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому судом касаційної інстанції зауважено, що суди дійшовши висновків про відсутність правових підстав для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не врахували, що на день звільнення позивачки заборгованість з виплатити матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2010-2013 роки у розмірі середньомісячної заробітної плати (за судовими рішеннями № 524/2700/14-а, № 524/2698/14-а, № 524/2693/14-а та № 524/2699/14-а) ОСОБА_1 виплачено не було. Крім того, суди не перевірили доводи позивача про те, що на день звільнення, крім вказаної допомоги, відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що передумови для настання відповідальності роботодавця відсутні, оскільки роботодавець не міг знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом через значний час після звільнення працівника. Суд вказав, що за відсутності передбаченої приписами статті 116 КЗпП України вини роботодавця, коли сам спір виник через декілька років після звільнення робітника, застосовувати правові норми визначенні статтею 117 КЗпП України в цьому випадку не можливо.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди повторно зробили помилкові висновки про відсутність вини відповідача щодо невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Зазначала, що для відсутності вини роботодавця, в контексті статей 116-117 КЗпП України, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань на дату її звільнення мала бути повністю виплачена.
У (запереченні) відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін, оскільки вважає доводи скаржника безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 24 липня 2017 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу позивачки передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М.(суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 533/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що за період з 19 січня 2006 року по 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії організаційного відділу Виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука.
При звільнені позивачки відповідач не здійснив розрахунок по заробітній платі у повному обсязі.
28 квітня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу №524/2700/14-а за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2013 році мала обов`язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов`язав Виконком Автозаводської районної ради м. Кременчука обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2013 рік, з урахуванням виплачених сум. 31 липня 2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.
27 травня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу № 524/2698/14-а, встановив що виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2012 році мала обов`язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов`язав відповідача обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2012 рік, з урахуванням виплачених сум. Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.
17 вересня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу №524/2693/14-а, встановив що виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2010 році мала обов`язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов`язав відповідача обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік, з урахуванням виплачених сум. Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.
30 вересня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу №524/2699/14-а, встановив що виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2011 році мала обов`язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов`язав відповідача обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2011 рік, з урахуванням виплачених сум. Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 524/3504/15-а про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за 2010, 2011, 2012, 2013 роки, у задоволені позовних вимог відмовлено.
Посилаючись на несвоєчасну виплату позивачеві колишнім роботодавцем - Виконкомом Автозаводської районної ради м. Кременчука матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, що призвело до недоотримання позивачкою усіх належних їй сум розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2015 року по 19 жовтня 2016 року в сумі 49968,20 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вина роботодавця у непроведенні повного розрахунку з позивачем не була доведена, розрахована заробітна плата на день звільнення була повністю виплачена позивачу, а кошти, які були стягнуті на її користь судовими рішеннями не входили до сум, що належали їй до виплати при звільнені.
Також суди зазначили, що посилання позивача на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 червня 2015 року по справі №524/3504/15-а, якою зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати як доказ вини роботодавця і як підставу для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, є безпідставними, оскільки таке рішення скасовано судом касаційної інстанції.
Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно положень статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Якщо виник спір про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.