ПОСТАНОВА
Іменем України
19 липня 2019 року
Київ
справа №826/6682/14
адміністративне провадження №К/9901/12278/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (судді Пилипенко О.Є., Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі №826/6682/14 за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про визнання дій незаконними, визнання рішення неправомірним та незаконним, стягнення моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України (далі - ОКПП "Київ" ДПСУ, відповідач) про:
- визнання незаконним та свавільним його затримання в транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" в період з 19 січня 2014 по 28 січня 2014 року;
- визнання рішення про відмову в перетинанні кордону стосовно позивача від 19 січня 2014 року неправомірним та незаконним;
- стягнути за рахунок Державного бюджету на користь позивача відшкодування завданої йому моральної шкоди, спричиненої незаконними діями та рішенням відповідача в розмірі 20 000,00 грн.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 19 січня 2014 року був недопущений на територію України при його спробі в`їзду через ОКПП "Київ" ДПСУ. Натомість позивач був поміщений до транзитної зони терміналу, де він утримувався впродовж десяти діб під цілодобовою охороною співробітників відповідача. При цьому, позивачу не були забезпечені мінімальні гігієнічні умови, спальне місце, харчування, питна вода, доступ до правової допомоги та до оскарження дій співробітників відповідача. Позивач вказує, що в результаті ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про відмову у перетині кордону та позбавлення волі йому, як шукачу притулку, була спричинена моральна шкода.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року позов задоволено частково. Визнано незаконним затримання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями та рішеннями ОКПП "Київ" ДПСУ в розмірі 20 000 грн та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з ОКПП "Київ" ДПСУ на користь Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду, яка спричинена незаконними діями відповідача в розмірі 1 000 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 року, судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому встановлено, що судами не надано належної правової оцінки обставинам, з якими відповідач пов`язував тримання позивача в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року в транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль". Крім того, зауважено, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять суперечливі висновки.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року у задоволені позовних вимог громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог частково. Визнано незаконним та свавільним затримання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 в транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" в період з 19 січня 2014 по 28 січня 2014 року. Стягнуто з ОКПП "Київ" ДПСУ на користь громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відшкодування завданої йому моральної шкоди, спричиненої незаконними діями та рішенням відповідача в розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням апеляційного суду, представник ОКПП "Київ" ДПСУ звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився помилки та не прийняв до уваги те, що позивач бажання в`їзду на територію України не виявляв, з заявою про отримання статусу біженця не звертався, а питання матеріального забезпечення в частині обов`язків перевізника покладено на експлуатанта повітряного судна в силу положень Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чикагська конвенція 1944 року).
Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 05 лютого 2016 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОКПП "Київ" ДПСУ.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року касаційну скаргу відповідача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В.(суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 525/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача : Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки та протягом 2011-2013 років навчався у Донецькому національному медичному університеті. На початку 2013 року позивач втратив паспорт, у зв`язку із чим звернувся до Посольства Сирії із заявою про видачу нового паспорта. Проте, у видачі паспорту було відмовлено та видано довідку на повернення до Сирії.
Позивач 18 січня 2014 року на підставі довідки на повернення до Сирії виїхав з України (місто Київ) до Туреччини.
19 січня 2014 року позивача було повернуто літаком в Україну до аеропорту "Бориспіль". Підставою його повернення уповноваженими органами Турецької Республіки було пред`явлення позивачем підробленого паспортного документу на ім`я громадянина Румунії ОСОБА_2 .
За наслідком вказаних обставин та після співбесіди з позивачем, останнього з зони "приліт" було супроводжено службовцями відповідача через транзитну зону до зони "відліт".
У зоні "відліт" позивач перебував з 19 січня до 28 січня 2014 року, після чого він був супроводжений до органу Державної міграційної служби для подання заяви про отримання статусу біженця.
Вважаючи, затримання в зоні "відліт" в період з 19 січня до 28 січня 2014 незаконним та свавільним, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом за захистом свого порушеного права.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність факту незаконного та свавільного затримання позивача працівниками відповідача у зоні "відліт" з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року. Суд зазначив, що жодних перешкод позивачу у доступі до реалізації права на отримання ним статусу біженця чи визнання особою, яка потребує додаткового захисту, з боку працівників ОКПП "Київ" ДПСУ вчинено не було, оскільки доказів звернення позивача із відповідною заявою чи відмови у її прийнятті протягом спірного періоду до працівників контрольно-пропускного пункту він не надав. Фактично зволікання позивача стосовно звернення до відповідних установ чи організації призвело до його перебування у залі "відліт" аеропорту "Бориспіль".
Натомість, суд апеляційної інстанції, який здійснював перегляд постанови суду першої інстанції, дійшов протилежних висновків та зазначив, що обмеження свободи пересування у транзитній зоні поширюється на всіх осіб, які в ній знаходяться, оскільки це є зона з особливим режимом пропуску через державний кордон, натомість відповідачем належним чином таке обмеження відносно позивача оформлене не було, а тому тримання позивача в транзитній зоні Аеропорту "Бориспіль" в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року, без відповідного на те рішення, було фактичним позбавленням волі в розумінні статті 5 Конвенції.
Верховний Суд вважає обґрунтованим такий висновок суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до статті 9 Закону № 3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в`їзд в Україну, при спробі в`їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.
Згідно з статтею 14 Закону № 3773-VI у разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення.
Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в`їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні, прийнятому відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 7 Закону України "Про прикордонний контроль"
від 5 листопада 2009 року № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI) уповноважені службові особи державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Відповідно до статті 8 вказаного Закону, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; 3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
Недотримання іноземцем, особою без громадянства умов перетинання державного кордону на в`їзд в Україну не перешкоджає можливості розгляду в установленому законом порядку питання щодо надання йому притулку чи визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Згідно з статтею 14 Закону № 1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.